Великі міфи імперії

14

Приблизно у той час, коли патріарх Нікон проводив церковні реформи, в західній Європі народні маси і частина духовенства піднялися на боротьбу з офіційною церквою. Це був моральний бунт, зумовлений відходом Католицької церкви від засад раннього християнства, котра погрузла в самозадоволенні, розкошах, схиляючись до багатих, забуваючи про бідних, знедолених. Протестантський рух, бо в історії він відомий під цією назвою, змусив Католицьку церкву очиститися від справедливих докорів і звернутися до глибин Христової науки. В боротьбу за оновлення церкви були втягнуті найширші верстви населення західноєвропейських країн. І тут бачимо глибокі цивілізаційні відмінності у ставленні до справ релігії між Європою і Московщиною. Коли в Європі боротьба йшла між церковною ієрархією і суспільством із принципових питань, то в Московщині — про несуттєві справи обрядності, а то й в обороні помилок, допущеними малоосвіченими переписувачами.

Після трагічних подій, пов'язаних з ніконовськими церковними реформами, несподівано виявилося, що народні маси в основному байдуже ставляться до релігії. У церквах поводяться неналежним чином: не зберігають тиші, голосно говорять. У часи Петра І церква стала державною структурою, їй в першу чергу належала головна роль у піднесенні народного благочестя. У липні 1742 року вийшов сенатський указ про призначення спеціальних людей з відставних обер- і унтер-офіцерів для нагляду за прихожанами під час богослужіння. Порушників штрафували і прізвища записували у шнурові книги, які зберігалися у священика. [119] Діяльність відставників була неуспішною, тому у вересні 1765 року сенатським указом їхні обов'язки перекладено на поліцію. Поліція стежила, щоб усі, незалежно від звання і чину, віком від семи років один раз на рік йшли до сповіді і причастя. Тих, хто ухилявся від цього обов'язку, карали штрафами, а хто не мав грошей, виконував безоплатні «казенные и полицейские работы». З метою забезпечення присутності населення на богослужіннях, особливо у свята, дозволялось поліції насильно заганяти їх до церкви. [120] А також заборонялося займатися у свята польовими роботами.

В інструкції «сотскому с товарищи» від грудня 1774 року сказано, щоб стежити не тільки за відвідуванням прихожанами церкви, але й щоб усі обов'язково ходили до сповіді. [121] Примусова сповідь, а також обов'язок священиків у певних випадках порушувати таємницю сповіді (конкретно: доносити владі) — негативно впливала на взаємодовіру та повагу у стосунках між громадою і священиком.

Церква не мала належного впливу на мораль суспільства. Ось приклад. У Московщині був звичай митися у бані разом чоловікам і жінкам. Церква виступала проти такого звичаю, та й владі також це не подобалося. У грудні 1743 року сенат прийняв рішення, «щоб у торгових (публічних. — Авт.) лазнях було заборонено чоловічій і жіночій статі разом паритися». [122] Пройшло майже двадцять років, однак нічого не змінилося. У 1760 році було підтверджено заборону «ходити в торгові лазні чоловічій і жіночій статі разом». Ф.Х.Вебер, перебуваючи при дворі Петра І як резидент Брауншвейг-Люнебурзького двора, так описує петербурзьку лазню: «Зі здивуванням бачиш, що не тільки чоловіки в своєму відділенні, але й дівиці, й жінки у своєму по 30, 50 і більше бігають без усякого сорому і совісті так, як сотворив їх Бог, і не тільки не ховаються від сторонніх людей, які прогулюються там, але ще хизуються своєю нескромністю». [123]