Диявол і сеньйорита Прим

Священик ні на кого не хотів вказувати пальцем, пам’ятаючи про Ісуса, який прокляв людей, які звинуватили безневинного. Але він знав, кого слід принести в жертву, і мав зробити так, щоб це стало очевидно всім.

— Мешканці Віскоса трудяться від сходу до світання. Кожен виконує свій урок, — він є у всіх, навіть у цієї неборачки, яку диявол вирішив використати у своїх підступних цілях. Нас і так лишилося небагато, і ми не можемо дозволити собі розкіш відмовитися від зайвої пари робочих рук.

— У такому випадку, ваша превелебносте, нам нема кого принести в жертву. Муситимемо уповати лише на диво, — от коли б до сьогоднішнього вечора у Віскосі з’явився ще один чужоземець… А втім, навіть і це — ризикова затія, бо у нього, напевне, є родина, яка шукатиме його по всьому світові. У нашім містечку всі працюють, у поті чола добуваючи собі хліб насущний, той самий, який привозить у своєму фургончику булочник.

— Ваша правда, — відказав на те священик. — Можливо, з учорашнього вечора ми всього лише втішаємося незбутніми ілюзіями. У кожного мешканця Віскоса є близька істота, яка помітить його зникнення й скаже: «Руки геть від нього!» Лише троє людей в нашому містечку сплять самі — це я, стара Берта й сеньйорита Прим.

— Ви що ж — пропонуєте в жертву себе?

— Чого не зробиш задля блага отчого краю…

П’ятеро інших зітхнули з полегшенням, бо щойно зрозуміли: ця субота осяяна сонцем і ніякого злочину не буде. Буде мучеництво. Немов якими чарами, розрядилася напружена атмосфера, що панувала в ризниці досі, і хазяйка готелю відчула бажання припасти до ніг цього святого.

— Маємо єдину складність, — провадив падре. — Ви муситимете переконати всіх, що вбивство священнослужителя не є смертний гріх.

— Ви самі й поясните це городянам! — вигукнув війт, пожвавішавши від думки про те, які реформи проведе він на отримані гроші, яку рекламну кампанію розгорне в газетах, які інвестиції залучить завдяки зниженню податків, який матиме наплив туристів після того, як благоустроїть готель і прокладе новий телефонний кабель, що позбавить Віскос від нинішніх морок зі зв’язком.

— Ні, я цього зробити не можу, — відповідав падре. — Мученики не противляться, коли народ хоче їх убити. Але самі вони смерті не шукають, адже церква завжди говорила нам, що життя є дарунок Божий. Самі поясните.

— Нам ніхто не повірить. Вирішать, що ми — наймерзенніші душогуби, скажуть, що занапастили людину великої святості, як Юда Христа, поласившись на гроші.

Падре знизав плечима. Знову здалося, ніби сонце зникло за хмарами, і в ризниці вкотре встановилася напружена атмосфера.

— У такому випадку лишається тільки сеньйора Берта, — сказав латифундист.