Диявол і сеньйорита Прим

П’ятеро співрозмовників виявили свою згоду.

— Наш падре переконав мене, — мовив латифундист. — Бог може виправдати й недостойні діяння.

— Годі лукавити, — відповів священик. — Тільки вигляньте з вікна, і все зрозумієте. Тому й віє теплий вітер, — це диявол вирішив скласти нам компанію.

— Справді, — сказав війт, який не вірив у диявола. — Нас уже ні в чому переконувати не треба. Тому не гаймо дорогоцінного часу й поговорімо про все прямо й відверто.

— Дозвольте, я почну, — мовила хазяйка готелю. — Усі ми схиляємося до того, щоб прийняти пропозицію чужоземця. Іншими словами, до того, щоб скоїти злочин.

— Себто жертвопринесення, — виправив її священик, який міряв усе на свій аршин.

Мовчання, яке запанувало в ризниці, свідчило про те, що всі з цим згодні.

— Відмовчуватися личить тільки боягузам. Помолімося вголос, щоб Господь почув нас і знав, що ми чинимо це на благо Віскоса. Преклоніть коліна.

Присутні скорилися, хоч і не без внутрішнього спротиву, бо прекрасно усвідомлювали: марно просити в Бога прощення за гріх, скоєний з цілковитим розумінням того, що чинять вони зле. А втім вони згадали про Ахава, про День прощення і вирішили, що, коли знову настане цей день, вони дружно звинуватять Бога в спокусі, не піддатися якій так тяжко.

Священик зажадав, щоб усі хором повторювали за ним молитву:

— Господи, чи не Ти сказав, що ніхто не є добрий, то прийми ж нас, хай які ми недосконалі, і в безсловеснім милосерді Твоїм, і в невичерпній любові Твоїй прости. Як простив Ти хрестоносців, які забивали мусульман, аби відвоювати Святу Землю Єрусалима, як простив інквізиторів, які хотіли відстояти чистоту Твоєї церкви, як простив і тих, хто кривдив Тебе й звів на Голгофу. Прости нас, бо ми мусимо принести жертву задля порятунку міста.

— А зараз перейдімо до практичного боку справи, — сказала війтова дружина. — Давайте вирішимо, хто стане жертвою. І хто здійснить жертвопринесення.

— Дівчина, якій всі ми стільки допомагали, яку постійно опікали, привела у Віскос диявола, — почав було латифундист, який у не надто віддаленому минулому переспав із цією самою дівчиною і з тих пір жив у постійному страхові, — а раптом вона, чого доброго, одного чудового дня візьме та й розповість про все його дружині. — Зло викорінюється лише Злом, і тому вона мусить зазнати кари.

Двоє із присутніх погодилися, заявивши, що сеньйорита Прим, окрім усього іншого, єдина людина у Віскосі, якій не можна довіряти, оскільки вона вважає себе не такою, як усі, і не приховує, що коли-небудь залишить містечко.

— Матері в неї немає. Бабуся померла. Ніхто навіть не помітить її зникнення, — заявив війт, який став третім, хто пристав на цю пропозицію.

Але тут із запереченням виступила його дружина:

— Припустімо, що вона знає, де заховане золото: адже врешті-решт вона єдина, хто бачив його на власні очі. Окрім того, довіряти їй можна саме з тих причин, які вже були тут висловлені: це вона привела Зло в наше місто, це вона змусила всіх городян помишляти про злочин. Можете казати що завгодно, але, коли решта наших земляків мовчатиме, то вийде ось як: слово цієї, так би мовити, далеко не бездоганної дівиці проти нашого слова, слова людей, які дечого в житті домоглися.