ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Портал GNN ми створили влітку 1993-го. Інтернет тоді ще був експериментальною мережею, під наглядом Національного наукового фонду. Дебати про те, чи варто його комерціалізувати та як саме, велися електронною поштою через розсилку за назвою «ком-прив» (комерціалізація і приватизація). На одній конференції я в особистій розмові запитав у Стіва Волфа, тодішнього адміністратора з питань інтернету в Національному науковому фонді, чи не порушуватиме ідея O’Reilly фондової «Політики користування» (AUP). Ніколи не забуду його відповіді: «Інтернет передусім для досліджень та навчання. А хто ж, як не ви, сприяє дослідженням та навчанню? Тож не вагайтеся».
Звісно, розвиток всесвітньої мережі був ще на тому етапі, коли мало в кого серед потенційних клієнтів були сайти. Тому наші реклами були оголошеннями онлайн-каталогу — у рубриці комерційних оголошень GNN.
Вийшло щось на зразок телефонної книги «Жовті сторінки». Першим рекламодавцем стала юридична фірма, з якою ми тоді працювали, — Heller Ehrman White&McAuliffe. Дена Еплмена я найняв для O’Reilly, бо то був один із перших юристів, який користувався електронною поштою. Він виписав нам чек на 5 тисяч доларів (я волів зберегти чек як сувенір, але то був час, коли ми трусилися над кожною копійкою), а ми натомість створили сайт, де містився опис послуг фірми, її контакти та інша корисна для клієнтів інформація.
Клієнти до цього не були готові. Реклама? В інтернеті? 1994 року ми провели перше опитування серед користувачів інтернету: обдзвонили 50 тисяч осіб і довідалися про їхні прибутки і демографічні дані89. Однак ми не уявляли рекламу такою, якою вона постала в жовтні 2004 року на Hotwired — онлайн-версії журналу Wired. Нині здається, що банери з відсилкою на інші сайти — звичайна реклама товарів і послуг. Проте на той час так не було.
Для нас тоді найголовніше було, щоб люди сприймали інтернет серйозно, створювали власні сайти і стежили за потоком нових сайтів, що потрапляли до каталогу GNN. Крім того, ми намагалися залучити більше користувачів інтернету. У співпраці з маленькою софтовою компанією Spry ми створили «Інтернет у коробці» (Internet in a Box), що відкривав доступ до інтернету ширшому колу споживачів. У комплект входили копії всіх програм, необхідних для виходу в інтернет, GNN — як зручний інтерфейс користувача, а також «Повний посібник користувача інтернету і каталог» Еда Крола.
Ми з Дейлом зв’язалися з усіма телефонними компаніями, щоб ті надавали доступ до інтернету, використовуючи GNN як інтерфейс користувача. Для нас було очевидно, що інтернет — прерогатива телефонних компаній. Вони були під’єднані до осель споживачів і налагодили систему оплати послуг. Та нас не слухали. Багато хто вдовольняється тим, що робить, і проґавлює майбутнє, що наближається.
Навіть ми були сліпими. Хотіли розвивати майбутнє прямої реклами, але не просували інших змін і не переосмислювали дисплейної реклами. Ба більше, ми геть не думали про електронну торгівлю, коли запровадили GNN. Інтернет лишався простором статичних сторінок. CGI (Common Gateway Interface — Загальний інтерфейс шлюзу) — стандарт Роба Маккула для взаємодії веб-сервера із внутрішньою базою даних — з’явився тільки наприкінці 1993 року90. (Цей інструмент забезпечив технологічну базу для електронної торгівлі). eBay та Amazon були засновані два роки потому.
«Сліпота» — поширене явище в нашій спільноті. Стів Джобс спершу був проти додатків сторонніх девелоперів на iPhone91. Тревіс Каланік тривалий час скептично ставився до пірингової моделі92. Та й узагалі перевезення пасажирів без ліцензії було нелегальним заняттям. Лише завдяки Сунілові Полу, який домігся від CPUC дозволу на цю модель, виникла нова парадигма. Тоді компанія Lyft, а потім Uber, вхопилася за нову можливість.
Ось вам і свіжіший приклад того, як колишні уявлення гальмують найдіяльніших підприємців: світ надто довго чекав Amazon Echo, враховуючи, що фіча розпізнавання мови була на смартфонах ще з 2011 року, коли Apple випустила інтелектуального агента Siri. Проте революційну (хоч на позір ніби й незначну) зміну принесла Alexa від Amazon, а не Siri чи Google: Alexa була першим смарт-агентом, якого не треба вмикати кнопкою, бо він завжди чує команди власника.
Тоні Фаделл — один із творців першого айподу, засновник і колишній виконавчий директор Nest. Цю компанію придбала Google за 3,4 мільярда доларів і зробила з неї осередок своїх розробок для «розумних» будинків. Якось я сказав Фаделлу: мовляв, як прикро, що Amazon вас обскакала. Однак той відповів: «Та це ж страшно уявити, яка зчинилася б буча, якби Google випустила девайс для “розумного” будинку, що завжди чує кожний звук мешканців!». Через засновану на рекламі бізнес-модель компанії критики вже називають Google «поліційною компанією» й наголошують на ризиках, пов’язаних із величезним масивом даних на користувачів, що стають доступними компанії в ході надання послуг. Тож домашній пристрій, який завжди слухає, не вкладався в голові. Попри те, що пристрій фіксує тільки команди з кодовою фразою, а не кожне слово, Google не наважувалася завдати шкоди бізнесу такою технологією.