ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє
- Автор: О’Райлі Тім
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7682-06-5
- Переводчик: Юлия Кузьменко
- Жанр: Прочая компьютерная литература
Электронная книга - «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє». Краткое содержание книги:
Що не так із цією рекламою? Та це ж детальний опис процесу, що відходить у небуття.
Новітніми послугами не можуть бути оцифровані старі системи. Інноватори відходять від усього старого.
Я ніколи не шукаю гаманця, коли викликаю машину Uber або Lyft. Я не шукаю гаманця, коли купую на Amazon. Я не шукаю гаманця, коли купую аудіофайли на iTunes чи айфон на Apple Store. Дані моїх карток давно збережені в системах, якими я користуюся. За цими даними, ми стаємо впізнаваними, не тільки коли оплачуємо послуги.
Приміром, якщо я викликаю машину Uber, водій знає моє ім’я і впізнає моє обличчя, а наші з ним телефони подорожують у парі. Uber знає, скільки я маю заплатити, з даних GPS, та автоматично знімає гроші з моєї картки88. Я «плачу», виходячи з машини на місці призначення. Це і є платіжна система майбутнього, яку не порівняти з тією, що вимагає піднести айфон до безконтактного рідера й тримати палець на сканері відбитків пальців Touch ID.
Apple Pay — платіжна система для тих, хто ще не усвідомив, що світ відходить від колишніх уявлень про оплату послуг.
Amazon продовжує вдосконалювати платіжну систему майбутнього. Наприкінці 2016 року компанія оголосила, що розробляє проект міні-маркетів Amazon Go, які працюють за технологією «Бери й виходь». Покупець завантажує додаток Amazon Go, й алгоритми машинного зору та інші системи відстежують кожний узятий з полиці товар й автоматично заносять його на рахунок.
Схожу ідею я висловив 2009 року на «мозковому штурмі», присвяченому Web 2.0. У тій зустрічі брав участь Расс Деніелс, технічний директор із розвитку хмарних сервісів Hewlett-Packard (HP). HP прагнула здійснити прорив у галузі хмарних обчислень. Колись їй належала компанія Verifone, яка продає електронні системи платежів для пунктів обслуговування. Це й наштовхнуло мене на думку, що в майбутньому в супермаркетах будуть смарт-візки із системою автопідрахунку вартості покупок.
Тоді саме запустили мережу Foursquare, яка, «почаклувавши», визначає, де перебуває людина, і має функцію «чекін», щоб користувачі відмічалися в різних закладах. Отож я подумав, що таку систему можна використовувати як «чек-аут» на касі. Зареєстровані в мережі крамниці розпізнають покупців за даними банківських карток. Покупці кладуть потрібні продукти у візки, які, міркував собі я, можна оснастити пристроями для зчитування бар-кодів або сенсорами, що фіксують розміщення кожного товару в крамниці чи автоматично зважують продукти у візку. Технологія машинного зору ще була недостатньо розроблена, щоб уможливити ту магію, яку нині практикує Amazon.
Часом ідеї сновигають у повітрі, а технологій, здатних перетворити їх на реальність, бракує.
Зі мною таке траплялося неодноразово. Далекого 1981-го одна з моїх перших бізнес-ідей була такою: інтерактивна готельна брошура, що запускається на новенькому плеєрі RCA. Користувач бачить кожний номер готелю і навіть краєвид із вікна. Ідею я розвинув разом із другом, який продавав відеосервіси. Ми презентували проект одній готельній мережі, але далі не пішло. Ідея перевершувала тогочасний розвиток технологій.
Навіть коли технологій не бракує, їх обмежують знайомі рамки — на початковому етапі таке трапилося із всесвітньою павутиною. Саме тому ми прямуємо в майбутнє ривками: кожний винахідник використовує ідею колеги як трамплін.
Мене осяяло, що реклама може бути складовою бізнес-моделі GNN — першого веб-порталу, який ми запустили влітку 1993 року. Я провів паралелі з прямим маркетингом нашого видавничого бізнесу. Досі пам’ятаю, що тієї миті на столі в мене лежав примірник Computerworld. Мене надихнув журнал. За тих часів у бізнес-виданнях була паперова версія гіперпосилань, які відсилали до детальнішої інформації. Це називалося «бінґо-картки». Кожній прямій рекламі (дивовижний готель на Карибах, новенький пристрій чи книжка O’Reilly) відповідав певний номер. У журналі була вкладка з передплаченою поштовою карткою, а на ній — табличка із цифрами, схожа на тест із безліччю варіантів відповідей. Треба було позначити номери цікавих тобі реклам, щоб дістати від рекламодавця каталога поштою або, якщо йшлося про дорогий товар, навіть телефонного дзвінка.
Я сподівався, що гіперлінки в інтернеті звільнять нас від каталогів і брошур у поштових скриньках. Колись, міркував собі я, кожна компанія матиме власний комерційний сайт з усією необхідною інформацією про її продукти.
Зрештою, сайт — не що інше, як реклама компанії, бренда, продукції чи послуг. Коли ми запропонували пустити рекламу у всесвітню мережу, такий контент був для мене особливим інформаційним продуктом, а не дошкульним спамом, яким нас тепер бомблять.