Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
Ну, а тільки–но відчинив двері й зазирнув до елегантної кімнати Бегідже, оздобленої перськими шпалерами, на яких вродливі юнаки й дівчата грали на лютнях, тигри кралися поза кущами, а на квітучих деревах сиділи райські птахи, султанові відразу стало зрозуміло, що до анекдотичних історій з його гарему, які так полюбляли придворні, незабаром долучиться ще одна, бо Бегідже–ікбала, схилившись над колискою, була не сама: побіч неї, так само схилившись, стояла молоденька дівчина, тоненька і гнучка, як лозина, чорноволоса й така вродлива, що при погляді на неї в султана зволожилися очі, рот заповнився слиною, а ніздрі його затремтіли.
— Бак! — сказав він, примружуючи свої зіркі вічка, щоб бачити ще краще.
Бегідже–ікбала та її чарівна приятелька вшанували володаря відповідним двірським привітанням, яке полягало в тому, що кінчиками пальців правої руки вони торкнулися підлоги, далі, випростуючись, піднесли руку до вуст і врешті до чола. Потім незнайома чорноволоса красуня знітилась, що їй було до лиця, підхопила свою вуаль і боком, аби не обернутися спиною до володаря, зібралася вийти, шепочучи уривчасті слова прохання, щоб його величність вибачила їй невчасні відвідини його дружини, до яких її спонукало прагнення побачити його шляхетного новонародженого нащадка.
— Не йди, маленька, а краще скажи мені, хто ти така, — мовив султан.
— Це, мій пане й чоловіче, моя кузина Лейла, дочка історика Гамді–ефенді, — поспішно відповіла Бегідже. — її візит дозволив і схвалив Верховний страж Брами блаженства і найвища управителька гарему. А я не сподівалася, що саме сьогодні ви вшануєте мене своїми найвищими відвідинами.
Втішившись, султан почав поводитися, як і мав, по–людському.
— От і добре, — сказав він і, поглянувши на дитя, що спало, скрикнув, комічно вдаючи жах: — Аллахім, ти стаєш чимраз потворніший! Чи мені просто здається, що ти такий потворний, бо твоя краса, Лейло, в мене перед очима й вимагає порівняння? То що, карапузе, як ти почуваєшся на цьому світі, володарем якого маєш стати?
Дитя прокинулося від голосного скрипіння його голосу й заплакало.
— Ти чого рюмсаєш? — гнівно запитав султан. — Відколи це герої рюмсають? А ти будеш героєм, за це я ручуся, навіть маючи таку плаксиву маму. Гадаєш, Пророк рюмсав, коли народився? Не стій як стовп, Бегідже, заспокой його.
Бегідже повільно, бо почувалася мов жаба, загіпнотизована змією, відгорнула перинку, вишиту золотом і перлинами, підняла дитину, що заходилася від вереску, і притиснула її до грудей: вона робила це механічно і мов уві сні, але при цьому ще гостріше відчувала, як у неї червоніє й набухя^ ніг рід стримунзних сліз.
Шість тижнів тому, сяк–так очунявши після пологів, вона блаженствувала, гадаючи, що тепер, коли вона єдина з–посеред вісімдесяти султанових дружин і наложниць народила Панові чоловічого нащадка, стане володаркою гарему і предметом найвищої шани й любові, відзнаки й турботи.
А дійсність виявилася зовсім протилежною, адже та обставина, що Пан за весь цей час, як народився син, лише раз відвідав її, наступного дня після народження хлопчика, та й то явно лише задля того, аби на власні очі пересвідчитися, що дитина справді чоловічої статі, настільки вдарила по її становищу, що її — якщо можна так висловитися — колеги дедалі частіше мучили її в’їдливими усмішками й глузуванням; і те, що сьогодні, хай йому цур, коли Пан усе–таки зволив увійти до її кімнати, у неї саме була в гостях її молоденька кузина, яка йому цілком відверто впала в око, це цілком певно й безумовно пошириться й розголоситься по всьому гарему як нова поразка, нове приниження Бегідже.
Ось чому сльози напливали їй на очі, але вона не могла собі їх дозволити, не могла заридати, бо якби не оволоділа собою й її власний плач долучився до крику її дитяти, це була б халепа з халеп і величезна катастрофа, адже султан не зрозумів би її реакції і сприйняв би її за особисту зневагу: турки не розуміють жіночої психології і принципово відмовляються цікавитися нею, адже за віровченням ісламу жінка не має душі.