Перстень Борджіа
- Автор: Нефф Владимир
- Серия: Петр Кукань #2
- Год: 1990
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00723-3
- Переводчик: Иван Иванович Сварник
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Перстень Борджіа». Краткое содержание книги:
— І це все? Це справді все? Отак виконуються мої накази? Ти глухий або дурний, чи те й інше? Я не шукаю ні гарних хлопців, аби вони лоскатали мені п'яти перед сном, ані величавих старців, щоб розповідали мені при тій же нагоді легенди з давноминулих часів, ані силачів, здатних за одну ніч запліднити сто двадцять дівчат, ані ярмаркових штукарів, які для розваги наброду роздягаються за допомогою батога, ні святих, ні ідіотів, а чоловіка, розумієш, звичайного чоловіка, але брутального, підлого і якнайогид–нішого. Ти розумієш, чого мені треба?
— Розумію, — відповів управитель двору, тремтячи усім тілом від гніву Найвищого з Найвищих.
— То чому ж ти не задовольниш моє прохання?
— Бо мені досі не вдалося його знайти, — відповів управитель двору. — Як тільки мені передали наказ вашої величності, я згадав про нього і сказав собі: це саме він. Як його звати, не знаю, бо він німий і не зміг нам сказати цього, тому його через брак імені кликати коротко: «гей», «агов», «ти» і тому подібне, ми звикли його звати Гейгою, лише так, для обліку: Гейго, де ти застряг, або, Гейго, забирайся геть і не смерди тут. Це такий чоловік, якого потребує ваша величність: він звичайний, але досить розумний, щоб легко зрозуміти завдання, яке доручив йому три роки тому мій попередник на посаді управителя двору, — чистити підземні стоки й канали сералю і знищувати щурів, яких там розвелося стільки, що вони стали небезпечними для немовлят. Гейга тоді узявся за це завдання і сумлінно виконує його донині, що є вартим уваги, адже ця праця не лише неприємна, але й настільки нездорова, аби не сказати вбивча, що досі ніхто не зміг виконувати її довше ніж півроку, а далі вмирав. Але Гейзі, здається, вона йде на користь. Він став мешканцем підземелля, одним із тих, що знайшли собі там постійний притулок, відразливий, як і вони, але й живий, як вони. Я послав за ним слуг, але важко передбачити, де саме під землею він перебуває і куди йде. Якщо ваша величність не зволила вподобати жодного із зразків огидності, які я дозволив собі поспіхом підібрати для вас, я справді не бачу іншої можливості, ніж почекати, поки Гейгу знайдуть і приведуть.
— Я не звик чекати, — кинув Той, Для Якого Нема Титулу, Відповідного Його Гідності. — Та оскільки кожна моя клітинка підказує, що цей щуролов і чистильник каналів і стоків, як ти мені його зобразив, буде саме тим, я почекаю, так, почекаю. О, щуролов і мешканець каналів і стоків — це звучить солодко для мого слуху! Мало не так солодко, як для твого, мій добрий Гамді.
Дивною властивістю іронії є те, що чим вона грубіша, дурніша й невправніша, тим буває дієвішою: делікатна іронія торкається лише делікатної поверхні речей, груба ж нахабно сягає до живого. Як і султан, нещасний історик Гамді так само кожною клітинкою відчував, що той, кого Пан вирішив чекати, доки його знайдуть, німий раб Гейга, щуролов і чистильник стоків, який зрісся з тими стоками настільки, що став їх частиною, буде саме тим — саме тим у фатальному й жахливому розумінні цього слова, — завдяки чому султан досягне цілковитої помсти, а чарівна Лейла, єдине дитя Гамді, буде навіки затаврована і знеславлена так страшно, що таємний батьків тріумф, що вона залишиться живою, виявиться безглуздим і недоладним, адже справді є речі, набагато страшніші за смерть. Перебуваючи під враженням вигляду живих мертвяків, яких продемонстрували султанові, потворних, але не настільки, щоб Пан визнав їх властивими інструментами своєї помсти, історик, завмираючи від жаху, чекав останнього, найтяжчого удару, і коли цей удар надійшов і впав, себто коли ззовні, з двору озвалося несамовите волання: «Він уже тут! Ми його ведемо!», і коли очікуваний чистильник стоків увійшов тими самими дверима, якими входили його невдалі попередники, Гамді–ефенді скрикнув так, як волають лише в катівні, і, впавши долілиць, спробував гукнути: «Милості!», але не гукнув, бо знепритомнів.