Перстень Борджіа

Отак він владарював, сидячи на велетенській циліндричній подушці на лікоть вище від візирської канапи, з меншою, такою ж циліндричною подушкою за плечима, і висловлював своїми устами накази й заборони, подумки перебуваючи серед своїх жінок. Жінки були його єдиною пристрастю: він збирав жінок у своєму гаремі, так як інші збирають стару зброю чи коштовний одяг, був колекціонером жінок, що є заняттям надто дорогим і цікавим тим, що вартість колекції невпинно змінюється відразу у двох відношеннях, об’єктивному, якщо можна так сказати, і суб’єктивному: жінки старішають, хворіють, повнішають, або, в окремих випадках, з кожним днем гарнішають — це зміни, як сказано, об’єктивні: колекціонер сам, віддаючись своїм захопленням, перепурхує від однієї до іншої, тобто, виявивши приховані достоїнства, запалюється палкою пристрастю до Фатьми, а потім, знудившись Фатьмою, до Рефії і так далі: і це суб’єктивні зміни.

У султана їх, себто жінок, було три види. Перш за все офіційні дружини, з якими він поєднувався з міркувань переважно політичних і до яких ставився цілком байдуже. Другим, цікавішим видом були довгострокові фаворитки; та найцікавішим був третій вид, короткочасні фаворитки, так звані «гьозде», що означає «в оці», або «та, яку помітили». А султанові мигдалеподібні видовжені очі були бистрі й помічали багато.

Ну, а поки він подумки перебував серед них, у мозку знову й знову зринало питання, вже згадане нами, чи якась із цих прикрас його життя, цих яблуньок, що обрамляють його шляхи, зворушливих своєю тендітністю і красою посудин розкошів, джерел сповнення й забуття, зволила сьогодні завітати до однієї з цих потаємних кімнат, із яких жінки мали право стежити за парламентським засіданням, чи сидить зараз якась із них за мереживом віконця під склепінням — цим воістину диявольським винаходом, який призвів до багатьох бід і кровопролить, бо невпевненість, чи спостерігають за ними прекрасні очі їхніх коханок, чи ні, від непам’ятних часів розпалювала і хвилювала султанів, а прагнення заімпонувати їм, незримим, своєю енергією і монаршою безжалісністю, часто–густо штовхало їх до нерозсудливих і самовпевнених рішень, через які цілі народи потім платили стражданнями і злиднями: мусульманські жінки, хоча й приховані стінами гаремів і вуаллю, втручалися у хід подій часто й сильно, набагато сильніше, ніж громадськість наважувалась припускати. Адже й султани мають гонор, і бажання бути коханим і викликати захоплення не лише завдяки своїй силі й виключному становищу, але й завдяки самому собі палахкотить і в грудях Тих, Для Яких Нема Титулу, Відповідного їх Гідності. От і сьогодні, поки Найвища рада обговорювала нахабну політику перського шаха, прозваного Підступним, тоді як у своїй країні його називали Великим, що загрожував правому флангу імперії, султан, якому саме здалося, що за крайнім правим віконцем під склепінням він побачив тепленький блиск очей, набундючився і наказав якомога голосніше: