Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Одночасно, це є деяка новація в теорії національного питання. Бо ми приходимо до, так би мовити, скороченого поняття нації, яке практично вичерпується громадянством та мовою (от вам і “громадянське суспільство”!). Чи може додати до цього ще й традицію? — оту, постійного поширення…
Насправді, подібна імперія є запереченням будь — якої нації, є ворогом усіх націй.
Наша Україна свого часу активно сприяла розвалу антилюдської Римської імперії. Чимало, мабуть, посприяла й занепадові Другого Риму, хоч там остаточної перемоги й не одержала.
Її іcторична місія протиставитись і її власному поріддю, яке виросло тим часом на загрозу для всього світу. В цьому й тільки в цьому може вона віднайти себе.
2. Дві окупації Галичини та одна істина
Галичина, стара українська земля, аж до самого ХХ ст. — на власні очі не бачила московитів; на відміну від нещастивої східної України. Таким є історичний факт чималої ваги. Вона відома, як незалежна держава, ще в часи монголів, з якими, на відміну від княжого Києва, — непогано дає собі раду. Потім, через династичні шлюби, потрапляє до складу Великої Литви, чи не першою з українських земель взагалі. Потім, після отих зловісних уній, Кревської 1385 та Любельської 1569, — виявляється, що нема більше ні Литви, ні України, і лише всюдисуща Жечь Посполіта та Польська. Українці Наддніпрянщини не бажають визнати цього доконаного факту, та починають Козацькі Війни, які й стають початком руїни; не самої української, але й польської також.
Німецька шльондра на російському престолі прийшла до думки поділити Польщу поміж сусідами, та так воно — уперше 1772 і сталося. Галичина з її українцями та поляками, що так і не зазнали російської ласки, відійшла тоді до ближчої Австрійської імперії. Отже, з тих пір маємо поділ нації на західну частину, бодай — меншу, яка існуватиме в складі європейської імперії, та не з останніх — з високою культурою. Та й гнітиться буде собі цією імперією через її суворі імперські закони. Які, втім, в принципі можливо й легітимно змінювати, поліпшувати, як зайде така потреба.
Друга частина — східня, потрапила теж до імперії, але — яка ж разюча різниця! Бо, хто ж наважиться назвати її цивілізованою? — є й у неї якісь там закони, яких ніхто путем і не знає, бо нема й потреби знати; бо за ними ніхто не живе. Бо, гнітять людей там не законами, а всезагальним хамським свавіллям правлячої еліти. Та усунути яке можна — лише фізично, усунувши саму еліту.
Так, чи не подумала як слід ота «Семіраміда Півночі», що вона робить, коли віддає частину своїх евентуальних підданих на європейське виховання? — куди її очі дивилися? Бо наслідки стали очевидні вже десь через століття.
Втім, питання не тільки зароджується, як таке, але й визріває. Проходить більше ста років та поруч із Росією, за Бродами, — виростає та квітне українська незалежницька думка. А їй до того, починає сприяти уряд австрійської імперії, обіцяючи 1912 — не пізніше 1915 — відкрити у Львові український університет, побік уже діючих, німецького та польського. Росія, що вже два століття безкорисливо присвятила себе знищенню української мови та культури, крім постійного оббирання України — саме це було її основною ціллю, — дослівно не може цього винести. Та плямує себе черговим дипломатичним ляпом. Ще великий Бісмарк — пам’ятаєте? — твердив, що Росія зловживає власною глупотою. Пєтєрбург надсилає до Відня погрозливу ноту, де — сміх один, — попереджає (!), що розглядатиме щось подібне, як воно станеться, як casus belli (привід до війни); ні більше, але й не менше!
Все це знайшло свого віддзеркалення у подальших історичних подіях. Велося надто вже багацько спорів щодо того, хто саме розв’язав І Світову війну, але — тут нема про що дискутувати. Хто ж розв’язав її, як не та ж сама Росія, — історичний агрессор? Адже, формальним приводом стало вбивство австрійського ерцгерцога Фердінанда 28.06.1914 в Сараєві — сербськими терористами: а, ким же були ці змовники, як не московськими агентами? Бо, ці зв’язки були старими, довгими та міцними. Бо хто ж, як не серби з’явилися вірними російськими попихачами в Україні, покликані тією ж німецькою шльондрою на російськім престолі: оті Новая Сєрбія та захід від Великої Січі Запорізької та Славяно–Сєрбія на схід від неї. Та хто ж насмілиться сьогодні твердити, що ця балканська потолоч, сьогоднішні агресори та горлорізи, — були “слов’янськими братами” України? Бо, до речі, це сербський генерал Текелі командував російськими військами, що донищили 1775 Велику Січ Запорізьку. Бо, таке не забувається, та багато прийдеться їх нащадкам спокутувати, поки українці знову не почнуть поважати їх. Але, ота сербська дрібнота була лише мізерними виконавцями, причини — були глибші.