Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Нам національна незалежність, врешті–решт (якщо забути про століття боротьби за неї) - ніби мимохідь у руки впала, — то ви ж подивіться, як чиновники минулого прагнуть її скоріше позбавитись! Їм національна держава потрібна? — хабарі їм потрібні.
З належним піететом ставиться Д. Донцов і до таких феноменів духу, як романтизм, фанатизм та… нетолерантність (або — “аморальність”). Всі ці елементи національної ідеї обов’язково мають бути, бо… Нецікаво жити без романтизму, певного комплексу ідеальних сподівань. Аби бути притягальною, — ідея має бути романтичною. Фанатизм, не доведений — ясна річ, до масштабів мономанії, але на міру звичайного захоплення ідеєю — теж необхідний, заради успішного втілення її до життя. А, нетолерантність — хіба це добре? — адже, ми наче звикли до зворотнього. Так, безумовно. Якийсь захист від чужого — обов’язково має бути, бо без цього — відкидання чужого, — ми станемо його рабами. Неможливо буде зберігти своє.
А, це останнє є поготів потрібне, з огляду на те, що дотеперішня цивілізована толерантність нашого народу до всього чужинецького — межувала з повною байдужістю.
Романтизм — то добра річ, але він є функцією суспільного стану. В сучасному світі не є популярним та хутко заникає. Романтизм є необхідною складовою війни, без нього не буває героїзму, а бувають самі воєнні злочини. Мабуть тому у світі, де ще був романтизм, — так непопулярні були брудні війни. Ринкова економіка не сприяє романтизмові, особливо розвинена: коли менша частина нації щось там продукує, а більша або сидить по конторах, або продає чи подає щось одне одному. Цей вплив добре простежується в часі. Сполучені Штати непогано воювали ще у Другій світовій, але вже у В’єтнамі… Дуже там, бачите, великі були втрати, хоч половина з тих, що загинули сама переколошкала себе внаслідок необережного поводження з технікою.
А ще значно пізніше, коли американці надумали були замирювати Сомалі, — досить було когось там убити — і вся потужна армада, з танками та авіаносцями, — забралася геть. Не сприяє романтичним схильностям і гапитись на будь–що, хоч на екран ТБ, а хоч і на якесь “шоу”. Часом дає добрий грунт для культивування романтизму національна історія, зокрема така, як наша: хоч би й історія УПА. Особливо, коли це сполучується з вихованням молоді у напіввійськових організаціях. Саме за роки незалежності ми маємо кілька незворотньо втрачених для нації поколінь.
Корені такої, не будемо лицемірити, — офіційної боягузливості західного суспільства, тягнуться ще з часів Першої світової. Її позиційний характер та великі втрати — породили такі геніальні твори осудження, деромантизації війни, як от “На західному фронті без змін” — Еріха Марія Ремарка, або “Жовтий хрест” Анджея Струга. Але, був ще геніальний останній романтик Європи — Ернст Юнгер, який настійно нагадав нам, що часом і високих цілей не досягти без війни, без убивств і людської крові. А останнім романтиком Америки був, мабуть, безсмертний Роберт Говард, автор відомого «Конана з Кимерії». З цього приводу не забудемо, що це наша Україна була понад тисячу років Великою Кимерією; іншою в історії не було.
На жаль — вони так і полишилися самотніми. Хоча, ніби, кожному має бути ясним, що й найбільше суспільство пацифістів — безсиле проти ницої купки терористів–камікадзе, озброєних романтизмом та фанатизмом. Вони здатні за лічені години поставити його на коліна. Але, що поробиш, як ні романтизм, ні фанатизм, — не мають ціни на ринку… а ринкова економіка, це ж усі знають — найпередовіша.
Фанатиків, зауважимо, людству вистачало в минулому, нема браку, здається, й тепер, однак у ХХ ст. чи не всі вони перемістилися зі сфери позитивної діяльності, до, так би мовити, — сфери діяльності негативної.
Але, фанатизм може бути ірраціональним, стихійним, несвідомим, а може бути свідомим, раціональним — розумінням величі поставленої цілі. Та, не тільки, а ще й умінням поставити на службу її досягненню, — всіх наявних засобів; не тільки присвятити досягненню мети власне життя, але й мобілізувати, заангажувати на це якомога більше інших людей.
Думається таке щось теж можна до певного ступеню виховувати.
Але, перейдемо до іншого. Нація існує в оточенні інших націй, та ота нетолерантність до чужого саме про це нам і нагадала. До них ми мусимо ставитись і не порушуючи їх життєвих вимог, і не даючи утискувати власні. З цього виникають певні обмеження на можливості національної ідеі. Зокрема таке просте, як примат зовнішньої політики над внутрішньою.
Далі, є ще таке загальне поняття, як розвиток цивілізації, поступ людства, — як із ним? — очевидно, що як національна ідея не працюватиме одночасно на загальний поступ, — вона є приречена.