Українське письменство
- Автор: Зеров Микола
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 966-500-019-5
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Українське письменство». Краткое содержание книги:
Перед нами каденції, що характеризують чеховські закінчення, правда, не всіх, найліричніших здебільшого, його оповідань, як «Гусев», «Моя жизнь», «О любви», «Архиерей». В «Гусеві» закінчення побудоване із елементів пейзажних: людина умерла; її тіло, кинуте в море, йде на глибоке дно.
«А наверху в это время, в той стороне, где заходит солнце, скучиваются облака. Одно облако похоже на триумфальную арку, другое на льва, третье на ножницы… Небо становится нежно-сиреневым. Глядя на это великолепное, очаровательное небо, океан сначала хмурится, но скоро сам приобретает цвета ласковые, радостные, страстные, какие на человеческом языке и назвать трудно».
Кінцівка «Моей жизни» зроблена з помічень психологічних, але ритмом іще подібніша до закінчення «Лялечки». В ній останнє слово має на собі ще виразніший наголос логічний і підсилює образовий елемент фрази.
«А когда мы входим в город, Анюта Елагово, волнуясь и краснея, прощается со мною и продолжает идти одна, солидная, суровая… И уже никто из встречных, глядя на нее, не мог бы подумать, что она только что шла рядом со мною и даже ласкала ребенка».
Характеристичні для Чехова ці до пари дібрані дієприслівникові форми («волнуясь и краснея»), ці атрибутивні слова, поставлені після слова, до якого відносяться («цвета ласковые, радостные, страстные», «продолжает идти одна, солидная, суровая»). Особливо цю постпозицію епітетів любить він і культивує — так само як культивує і побудування складного речення з речень рівнорядних, за допомогою злучника і. Це можна побачити, зіставивши останній абзац «Архиерея», як він накиданий у записній книзі і як вилився він у друкованому тексті.
«Скоро назначили нового архиерея, старого забыли, никто уж не помнил, и только вдова дьяконица, когда виходила с другими женщинами на выгон за стадом, чтобы встретить свою корову, рассказывала, что у нее был сын архиерей — и ей не верили».
«Через месяц был назначен новый архиерей, а о преосвященном Петре уже никто не вспоминал. А потом и совсем забыли. И только старуха мать покойного, когда выходила под вечер, чтобы встретить свою корову, и сходилась на выгоне с другими женщинами, то начинала рассказывать о детях, о внуках, о том, что у нее был сын архиерей, и при этом говорила робко, боясь, что ей не поверят, — и ей в самом деле не все верили».
Кінцівка Коцюбинського коротша, сухіша, але їй властиві всі зазначені ритмічно-синтаксичні особливості кінцевих фраз Чехова[289].
Але на чеховський лад складаються не тільки кінцеві фрази. Виписую позбавлені ліричного моменту суто розповідні речення із «Мужиков» та «На подводе».
«Зима злая, темная, длинная была еще так недавно, весна пришла вдруг, но… …ни это небо чудное, бездонное, куда бы ушел, кажется, с такою радостью…»
«Жизнь трудная, неинтересная, и от такой она постарела, огрубела, стала некрасивой, угловатой, неловкой».
«За усадьбами начинался спуск к реке, крутой и обрывистый…»
От зразки подібного будування фрази у «Лялечці»:
«Вона скаржилася йому на своє життя, безбарвне, бліде, невдовольняюче… Навколо її пустка німа, без радощів, холодна».
«Життя таке одноманітне, таке безбарвне…»
«Він такий чистий, такий ідейний, може й повинен впливати, мусить жити для вищих цілей, для добра своїх парафіян».
«Великі сльози тихо котилися по її виду, такому жалібному, нещасному, з виразом питання й муки».
«А далі розлягалося поле — рівне, зелене, голе».
Характерно і те, що в «Лялечці» у Коцюбинського фрази засіяні застереженнями, неозначеними, обмежуючими виразами: «якийсь», «щось», «вважалось», «здавалось». Подібним способом подається і матеріал порівнянь. Порівняй: у Чехова — «Послышалось, как где-то очень далеко кто-то прошелся по железной крыше», «…как-будто кто-то чиркнул по небу спичкой»; у Коцюбинського — «Меблі немов розбігались з якоїсь таємної наради», «Скоро на тій смузі щось блимнуло, немов спахнув сірник і погас». Такої сили «щось», «ніби», «немов» і т. подібних слів не має жоден із пізніших творів Коцюбинського; загальний тон вислову в нього взагалі твердіший, чіткіший. Напр.:
«Знизу підіймавсь до Івана і затоплював гори глухий гомін ріки, а в нього капав од часу до часу прозорий дзвін колокольця».
289
Чеховські кінцівки у свою чергу нагадують деякі мопассанівські. Пор.:
Le paquebot, en effet, diminuait de seconde en seconde comme s’il eût fondu dans l'Océan. Mme Roland tournée vers lui le regardait s’enforcer à l’horizon vers la terre inconnue à l’autre bout du monde. Sur ce bateau, que rien ne pouvait arrêter, sur ce bateau qu’elle n’apercevrait plus tout à l’heure, était son flis, son pauvre fils. Et il lui sembait que la moitié de son coeur s’en allait avec lui, il lui semblait aussi, que sa vie était finie, il lui semblait encore qu’elle ne reverrait jamais plus son enfant.
Або:
Comme ils allaient quitter le quai et prendre le boulevard François I-er sa femme se retouma encore une fois pour jeter un demier regard sur la haute mer; mais elle ne vit plus rien qu’une petite fumée grise, si lointaine, si légère, qu’elle avait l’air d’un peu de brume.
Pierre et Jean, pp. 240—241, 242. Paris, 1909, Louis Conard, éditeur.
Б російському перекладі 90-х рр. каденції Мопассана виходять іще яскравіші: «Тогда Луизе показалось, что половина ее сердца ушла с этим кораблем, что вся ее жизнь кончена и что, вероятно, она уже никогда не увидит больше своего ребенка».