Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
У сьогоднішній Росії, на відміну від інших держав колишнього Союзу, — квітнуть фашистські організаціі, починаючи з найбільш численного “Русского народного єдінства” А. Баркашева. Там не сушили собі голови, перейняли червоний прапор із чорною свастикою, приробивши до неї ріжки, щоб не відразу кидалася в очі; перейняли й засіб вітання. Вони підтримують жваві контакти зі залишками наці в Німеччині, обмінюються політичним та військовим досвідом. Перекладають німецьку гітлерівську класику. Московський публіцист демократичного спрямування Юрій Карякін налічив серед російської преси дев’яностих — 157 видань відверто фашистської оріінтації. Їм ніхто в Росії не заважає працювати. Расистський та антижидівський “Союз русского народа”, продовження того самого, передреволюційного та погромного вже — кажуть, блокується з комуністами. Що ж — традиція… таким тепер, після отого пакту, — нікого не здивувати. В Росії, де остаточно припинили працювати розум та логіка, все є можливе.
Таким був пакт Молотова–Ріббентропа та його наслідки.
Різною, щоправда, була доля його обох справців. Нащадок древнього роду баронів фон Ріббентроп був через сім років страчений в Нюрнберзі за вироком Міжнародного трибуналу, як військовий злочинець. Його колишній кумпан та приятель В. Молотов — дожив ста років у тиші та спокої на своїй “батьківщині всіх злочинців”, померши у власному ліжку. Бо він жив і діяв у тій частині світу, куди її величність справедливість не заглядала вже багато століть, із самих монгольських часів…
IX. ТРЕТІ ВИЗВОЛЬНІ ЗМАГАННЯ
1. Нова політика
Більш–менш очевидна поразка Других Визвольних Змагань, розуміння того, що соціалістичні упередження зіграли у цих змаганнях роль імперського троянського коня, — призводить до появи нового підходу, нових ідей: до становлення нового українського націоналізму на екзилі, за межами порабленої та спаплюженої більшовиками України.
Початком його стало створення в липні 1920 УВО (Української Військовоі Організаціі). Душею справи став герой Других Визвольних Змагань, досвідчений полковник УСС Євген Коновалець, що спирався теж, переважно на людей з колишніх УСС, що зарекомендували себе. Оскільки українці знову опинилися під загарбниками, частково під Польщею, частково під Москвою, були прийняті досить очевидні організаційні принципи, які можна звести до кількох:
1. Організація має бути підпільно–революційною і військовою.
2. Опиратися на власні сили, ні від кого не залежати та нікому не підкорятися.
3. Непримиренно протистояти москвофільству (як полонофільству) що так перепсувало визвольні змагання в минулому; призвело до їх чергової невдачі. Отже, спиратися, тільки й виключно, — на український націоналізм.
Це був тотальний відхід від минулих угодовських позицій М. Грушевського та В. Винниченка. Повернення до дієвого націоналізму Д. Донцова, В. Липинського та М. Міхновського.
Дійсно, було визнано та визначено, після прискіпливого політичного аналізу ті загальні причини, які привели до провалу Других Визвольних Змагань. Це, крім загального кунктаторства та нерішучості, — були наступні помилки:
1. Стала оглядка на Москву, наслідки невикоріненого москвофільства. Якого мало було на Заході, в ЗУНР, але вистачало на Сході, в УНР.
Адже, навіть після отого IV Універсалу, як же сміливого! — остаточне вирішення питання про волю або неволю України, покладалося на якісь там Установчі Збори.
2. Соціалістично–пацифістична маячня та демагогія винниченківського зразку та чи не повне нехтування національними збройними силами.
Слід зауважити, що політично незріла Україна 1917 пала жертвою імперського підступу, хоч і небаченого ще в історіі: “тєпєр ми соціалісти — ви соціалісти, — давайте объєдіняться!” Приблизно так само як тепер, по 1991: “ми дємократи — ви дємократи, — давайтє объєдіняться!”
Отже, саме ці дві тези мають бути прийняті на озброєння:
1. Ні від кого не залежна, суверенна та соборна Україна;
2. Нічим не стримувана збройна боротьба для досягнення цієї мети.
Вони є неспірними особистими досягненнями Миколи Міхновського.
Він приклав свого часу і чимало власних зусиль для організації українських військових частин, але марно, бо:
Нігілістичне ставлення до власної регулярної арміі, надія на те, що у “крайньому випадку” народ сам збереться в “народну міліцію”, характеризували тогочасні військово–політичні погляди соціалістичної демократії в Україні, представники якої очолювали УНР. Про це, зокрема, свідчать висловлювання М. Грушевського, котрий називав агітацію М. Міхновського за українське військо “націонал–фашистською”: “Заварив би кашу і в небезпечний момент сховався б у просо… Отсі міркування, а також і той реакційно–аристократичний дух, котрий віяв із агітації Міхновського, змусили наших товарішів із Центральної Ради пильно слідити за його діяльністю і старатись протиставляти впливам і зв’язкам впливи Ц. Ради”.