Аналітична історія України

Потаємне співробітництво наці з червоними проти людства, почате вирощуванням вермахту на “необъятних просторах СССР”, та продовжене німецькими окупантами в Польщі, Білорусі та Україні, — існувало далеко потім. Не було його кінцем і галантне перемир’я підчас Варшавського повстання, коли загони Ваффен СС, які нищили польських патріотів, — були розкуті та певні, що на їх голови не спаде жоден снаряд з того берега Вісли.

Коли 1944 переможний совєцький наступ котився лавиною по східній Європі, — відбувалися дивні, часом, події. Саме тоді, коли на шляху траплялися зримі сліди (та — які!) нацистських звірств, яких по всьому слід би якнайшвидше зробити загально відомими, зокрема — концентраційні табори: Майданек, Освенцім, Собібор, Тремблінка тощо, — починало творитись щось незрозуміле. Замість поспішати, бо кожен день спізнення — то нові сотні, тисячі людських життів, наступ, із якихось невідомих причин — пригальмовувався. Німцям давали час понищити або вивезти документи, а часом — і забрати найбільш “цінних” в’язнів.

Злочинець — злочинця, — завжди зрозуміє. Бо, коли порозумілися були Гітлер і Сталін, — це вартувало 55 млн. людських життів. Переважною більшістю з них були прибічники обох головних злочинців ХХ ст., але — чи від цього убивства стають більш прийнятними?

Найбільше знаємо ми сьогодні про старі німецькі концтабори — Дахау, Бухенвальд тощо, бо їх захопили союзники. Про всі інші, пізніші та найбільш потужні — знаємо набагато менше: про це потурбувалася Москва. Знаємо настільки мало, що потім хтось на заході, адвокати, чи то червоних, чи то брунатних, — твердили, ніби ніякого там Голокосту — взагалі не було: так, чиясь злонамірена пропаганда.

А ми добре пам’ятаємо, як брак документів полегшив свого часу оту московсько–вашингтонську аферу з Іваном Дем’янюком. Така собі своєрідна вершина співробітництва американської демократії з московським тоталітаризмом. Друга вершина буде потім, коли “вільна” Америка, заплющивши очі буде позичати Москві гроші на геноцид чеченського народу.