Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
«Амальфійський тонзиліт»
Треба було перевірити ще одну річ: «амальфійський тонзиліт» Піччоні. Як було сказано, молодий композитор популярної музики запевнив, що перебував в Амальфі з акторкою Алідою Валлі і що повернувся до Риму 10 квітня по обіді. Того вечора обоє мали бути присутні на зустрічі. Проте з’ясувалося, що Піччоні на ній не було. Однак у нього було пояснення: того ж дня він зліг у ліжко через запалення мигдаликів і, щоб довести це, представив рецепт від лікаря Ді Філіппо, який дбайливо зберігав увесь рік. Представив він також довідку про аналіз сечі.
Минуло стільки часу, що лікар Ді Філіппо не пам’ятав точної дати, коли він виписав рецепт. Але слідчий ретельно переглянув записи лікаря і встановив, що перелік консультацій останнього не узгоджувався з датою на рецепті Піччоні.
З огляду на підозрілу відмінність, представлений Піччоні рецепт піддали технічній перевірці, і експерти-графологи дійшли згоди, що дату на рецепті було підроблено.
Ще один провал
Відтак перейшли до перевірки автентичності довідки про аналіз сечі. Професор Сальваттореллі, завідувач бактеріологічним інститутом, в якому буцімто робився аналіз, заявив, що не впізнає підпис на довідці. Окрім того, він переглянув свій щоденник-календар і пересвідчився, що ані в ньому, ані в жодному списку аналізів, зроблених інститутом, не фігурує ім’я П’єро Піччоні. Намагаючись ідентифікувати підпис, експерти-графологи приписали його лікареві Кардуччі, який працював у тому ж інституті. Лікар Кардуччі і справді впізнав свій підпис, але ні в своїх записах, ні в своїй пам’яті не знайшов помітки про аналіз сечі на ім’я П’єро Піччоні. Сам лікар Кардуччі добровільно висунув гіпотезу про те, що фальшива довідка була написана над його підписом — на чистому бланку або після того, як було стерто справжню довідку.
«Сласні забави»
Й нарешті слідчий побував у домі в Капакотті, де, як було заявлено, Джобенджо програла 13 мільйонів лір. За численними свідченнями, в тому домі влаштовували знамениті «сласні забави». Цей дім розташований недалеко від того місця, де було знайдено труп Монтезі.
Слідчому вдалося встановити, що в тому домі збиралися Монтанья і дехто з його друзів і що час від часу вони, цілком голі, купалися в морі, на сусідньому пляжі. Він з’ясував і написав у матеріалах справи, що в тому домі бували «точно частіше, ніж один раз, Монтанья і Анна-Марія Кальйо; щонайменше один раз — Монтанья і Джобенджо, і при іншій нагоді — сам Монтанья, один його друг і дві дівчини».
Безголові маріонетки
Розкладаючи карти за порядком, що було нелегким завданням, начальник Сепе перевірив одне з найсерйозніших звинувачень у справі Монтезі: знищення поліцією одягу Вільми. Коли тривав процес Муто, в редакції журналу «Актуалідад» провели обшук і знайшли записник редактора Джузеппе Парлато. В одному із записів йшлося, що під час розмови з паном де Дука останній розповів, що один поліцейський у травні 1953 року сказав йому, що у той день, коли знайшли труп Вільми Монтезі, П’єро Піччоні з’явився до шефа поліції і вручив йому одяг, якого бракувало на трупі. Після наполегливих пошуків слідчому вдалося ідентифікувати «пана де Дука». Насправді його звали Наталь дель Дука.
І Наталь дель Дука не тільки підтвердив сказане, він додав щось іще: одяг Вільми Монтезі певний час лежав схований, але потім його знищили з відома родини Монтезі. Відтак дель Дука розкрив ім’я агента поліції, який йому про це розповів. Агента викликали дати показання. Врешті-решт, з огляду на нові свідчення, в повітрі повисло нове звинувачення: не тільки було знищено одяг, але й ті його предмети, які були знайдені на трупі, згодом були замінені з відома родини — аби дати зрозуміти, що Вільма не вийшла прибрана як на побачення.
«Ти також?»
З огляду на таке страшне звинувачення, слідчий наказав зробити аналіз одягу, який зберігався, у певності, що то одяг, знайдений на трупі. Аналіз показав, що вміст виявленого на жакеті хлористого натрію був значно вищий, ніж виявлений на інших предметах одягу. Було зроблено висновок: окрім жакета, жоден з інших предметів не був просякнутий морською водою, хіба що їх випрали чи піддали якомусь іншому процесу, який ліквідував хлористий натрій. Також виявилося, що то зношений одяг, явно попсований і частково поплямлений. Слідчого здивувало, що Вільма Монтезі перед виходом з дому перевдягнулась у негодящу нижню білизну. Тому він знову викликав людей, які бачили труп на пляжі, і запитав їх: «Яким був одяг на трупі Вільми Монтезі?» Усі відповіли однаково. Опис одягу, який бачили на трупі, не збігався з характеристиками одягу, який був тоді у розпорядженні слідчого і досліджений експертами.