Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Звинувачення супроти принца Д’Ассії виявилися безпідставними. Натомість були конкретні звинувачення, які потрібно було перевірити: проти Уґо Монтаньї і П’єро Піччоні. Та перш ніж іти далі, необхідно поінформувати читача про те, що він, без сумніву, бажає знати вже кілька днів, але що тільки тепер доречно повідомити: Вільма Монтезі була цнотливою.
Слідчий у справі Монтезі встановив такі факти з життя П’єро Піччоні:
На вулиці Арчерусіо, номер 20, у нього була холостяцька квартира, у виключно його користуванні, в якій він влаштовував забави в товаристві друзів і жінок. Ця квартира не була зареєстрована у консьєржа дому. Акторка Аліда Валлі визнала, що кілька разів бувала там, «аби послухати деякі платівки».
За різними свідченнями, П’єро Піччоні є чоловіком «із витонченим смаком в коханні». З’ясувалося, що він вдається до наркотиків як стимулюючого засобу.
Було доведено, що в товаристві Монтаньї він учащав до невеличкого бару на вулиці Бабуїно, де, як ви, либонь, пам’ятаєте, хтось чув, як Андреа Бізачча сказала: «Вільма Монтезі не могла померти через нещасний випадок, бо я її дуже добре знала». Той заклад закрила поліція, оскільки там збиралися «разом з екзистенціалістами, особи, що вживають наркотики, чи принаймні люди з сумнівними моральними рисами».
«Маркіз»
Щодо життя Уґо Монтаньї, відомого як маркіз ді Сан Бартоломео, елегантного чоловіка з хорошими зв’язками, було встановлено — в буквальних термінах матеріалів справи — таке:
«Народився в Ґротте, провінція Палермо, 16 листопада 1910 року в родині, що займала дуже скромне суспільне та економічне становище, дехто з її членів не був позбавлений судимостей і знайомства з поліцією. Його батька Дієго вперше було затримано 1 квітня 1931 року в Пістої “за наказом начальника” і 27 числа того ж місяця експатрійовано. Одного з його братів було засуджено до кількарічного ув’язнення за шахрайство і покривання.
У 1930 році Уґо Монтанья переїхав зі свого рідного містечка, в Пістою, а згодом вернувся в Палермо, де його вперше заарештували за підробку векселів. Вийшовши з ув’язнення під заставу 23 травня 1936 року, він був висланий у Рим 28 числа того ж місяця».
Одружений, має дітей
«Уґо Монтанья, — мовилося далі в матеріалах справи, — 1935 року уклав у Римі шлюб з Ельзою Анібальді. Після нового ув’язнення його випустили на волю в 1937 році за амністією, коли він відбував покарання за незаконне присвоєння звання державного бухгалтера.
Після короткого періоду спільного проживання з дружиною, з якою він має сина, він розійшовся з нею через ревнощі і захоплення, та передусім тому, що розтринькуючи всі свої прибутки на жінок легкої поведінки і приємні подорожі, він не забезпечував її навіть засобами до існування.
У травні 1941 року через протести сусіда поліція порадила йому утриматися від нічних забав з танцями, співами і галасом, які влаштовувалися в його помешканні в районі Фламініо і продовжувалися після опівночі задля розваги численної юрби гостей обох статей». На тепер він є мультимільйонером.
Свідки
Механіка Піччіні, який минулого року поквапився заявити поліції про свою певність у тому, що в першій декаді березня Вільма Монтезі була з чоловіком в автомобілі, який застряг поблизу Капакотти, цього разу викликали дати формальні свідчення. Піччіні виклав те, що бачив: чоловік був приблизно його зросту, один метр сімдесят дев’ять сантиметрів, із залисинами, елегантний, без капелюха, італійською говорив грамотно з легким римським акцентом.
Проте цього разу з’ясувалося, що Піччіні пішов допомагати незнайомцю не один. З ним пішов колега по роботі на ім’я Де Франческо, який підтверджував усе крім того, що той чоловік добре говорив італійською. За словами Де Франческо, в чоловіка з авто був легкий іноземний акцент. Двоє свідків сперечалися. Піччіні тримався твердо і на формальному впізнанні ідентифікував П’єро Піччоні серед трьох типів зі схожими фізичними характеристиками. Проте, не можна було не зважати на той факт, що на той час фотографія П’єро Піччоні з’являлася незліченну кількість разів у всіх газетах.
Чоловік, що говорив по телефону
Серед усього іншого, що сказав Піччіні в своїй заяві, він згадав, що чоловік в автомобілі виявляв підозрілу нетерплячку зробити телефонний дзвінок. Не часто трапляється, щоб хтось говорив по телефону о тій порі. Слідчий зателефонував прикажчику в тютюновій крамниці на станції в Остії Ремо Більйоцці, аби той описав чоловіка, що говорив по телефону. Більйоцці, наскільки міг згадати, описав його як смаглявого чоловіка, з овальним обличчям, темним волоссям, із залисинами, якому страшенно спішилося зателефонувати. Цей свідок сказав, що як тільки він побачив фотографії П’єро Піччоні, то б розпізнав у ньому чоловіка, який телефонував з його тютюнової крамниці у першій декаді березня.