Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Якщо прийняти, що Вільма Монтезі була дівчиною в автомобілі — а свідки сходилися в описі її, — треба було поставити під сумнів твердження родини Монтезі, згідно з яким Вільма ніколи не перебувала поза домом допізна. Але справжня поведінка цієї родини, цілком з’ясована слідчим, і та незабута обставина, що мати Монтезі намагалася намовити консьєржку змінити свої свідчення, дають підстави думати, що родина знала про щось, про якийсь таємний зв’язок їхньої доньки, який вони хотіли будь-що приховати. Тому їхніх свідчень не взяли до уваги, аби відкинути ймовірність того, що Вільма Монтезі була дівчиною в автомобілі.
Зівак не було?
Окрім того, слідчий вирішив викликати для дачі показань кількох осіб, яких оминули увагою перед тим, як справу двічі здали в архів, і яким точно було що сказати: зівак, які ходили на пляж Торваяніки, аби побачити труп. Про них ніхто не згадав, а конкретно про Анну Сальві і Жале Баллелі. Коли їх викликали давати свідчення, вони зійшлися в тому, що впізнали у трупі Вільми Монтезі дівчину, яка 10 квітня 1953 року о 17:30 проїхала попри їхні хати в околиці Торваяніки у темному автомобілі в товаристві чоловіка. Зійшлися вони також в описі чоловіка. І заявили, що були на пляжі і дивились на труп, але згодом дізналися з преси, що дівчина померла ще 9-го, втопившись на пляжах Остії, тому цією справою вже не цікавились.
Кінці не сходяться
Однак деякі кінці не сходились. Була сумнівна заява ще одного чоловіка, який бачив труп на пляжі. Напередодні цей чоловік проходив зі своєю дружиною біля чорного автомобіля біля Капакотти і задивився на дівчину в салоні авто. Дружина сказала йому: «Безсоромнику, розглядаєш дівчину». Наступного дня, по тому, як побував на пляжі, де бачив труп, чоловік, за його словами, пішов до дружини і сказав їй: «Знаєш що? Дівчина, яку ми вчора удень бачили, світанок зустріла на пляжі, мертва». Однак його дружина не захотіла підтвердити його свідчення перед слідчим. Проте начальник Сепе ані на мить не впав духом. Намірившись довести свою роботу до щасливого кінця, він був готовий зробити наступний крок. То був вирішальний крок: очна ставка між Анною-Марією Кальйо і Уґо Монтаньєю.
Анна-Марія Кальйо відбула очну ставку з великим самовладанням. Вона підтвердила всі викладені в її заповіті звинувачення. І додала дещо нове, аби їх розширити. Сказала, що невдовзі після деяких публікацій преси про чорний автомобіль, що зав’яз у піску у першій декаді березня (свідчення Піччоні), вона бачила «Альфу 1900» при вході до помешкання П’єро Піччоні. Вона сказала, що, побачивши той автомобіль, згадала про публікації в пресі і намагалася розгледіти його номерний знак, але Монтанья розгадав її намір і дуже вправно завадив їй. Вона твердо трималася свого звинувачення, що Піччоні і Монтанья ходили до шефа поліції, поки вона чекала їх в автомобілі. Піччоні заперечив це звинувачення. Та згодом підтвердилося, що цей візит і справді мав місце.
Попри злостивість
Коли було розглянуто всі звинувачення Анни-Марії Кальйо і багато з її заяв підтвердились, слідчий у справі дійшов висновку: «Треба вважати вартими уваги різні заяви Анни-Марії Кальйо в ході формального слідства, а також зроблені перед тим, як справу вдруге було відправлено в архів, і на процесі Муто — з огляду на суттєву узгодженість її тверджень, які лишаються незмінними і надзвичайно виразними, що свідчить про рішучу переконаність, навіть під час драматичних очних ставок з Монтаньєю і Піччоні».
«Це правда, що Кальйо, — вів далі слідчий, — надихало почуття злості супроти Монтаньї через те, що той покинув її після доволі тривалого періоду інтимного життя, що породило і зміцнило в душі дівчини глибоке переживання, яке постійно проявляється в її листуванні»; але він дійшов висновку, що цим почуттям можна пояснити її поведінку, яку не треба розглядати як безпричинний плід ревнощів чи нерозважну помсту.
Погане кіно
Акторка Аліда Валлі, яку викликали дати свідчення про телефонний дзвінок з Венеції, який вона сама заперечила перед пресою, визнала, що він справді мав місце, але був цілком відмінний від того, яким його описали свідки. Вона сказала, що про ту розмову, в якій говорилося про Піччоні, вона прочитала в газетних вирізках. Ці вирізки, сказала актриса, їй на домашню адресу надіслала міланська агенція «Леко делла Стампа». Аби довести це, вона показала вирізки: одну з «Ла Нотте» за 6 травня; ще одну з «Мілано Сера» за той самий день; іншу з «Іль Моменто Сера» за 5 число і ще одну — з міланської газети «Луніта» за той самий день. Але Аліда Валлі забула основне: її телефонний дзвінок був 29 квітня. За тиждень до того, як у пресі з’явилися вирізки, які вона представила як алібі.