Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
Два пов’язані питання
У зв’язку з такою альтернативою, в італійському праві існує те, що зветься favor rei. Полягає ця пільга в тому, що перед лицем вагань між серйозним і менш серйозним злочином підсудному треба пред’являти звинувачення за менш серйозний злочин. Перша частина статті 83 італійського кримінального кодексу гласить: «Якщо помилка у використанні засобу вчинення злочину чи якась інша причина призводять до події, відмінної від бажаної (у даному випадку — приховування гаданого трупа), винний на основі звинувачення відповідає за небажану подію, якщо вчинене передбачене законом як злочин через необережність». На основі цієї статті начальник Сепе означив смерть Вільми Монтезі як убивство через необережність. Хто вчинив це убивство?
Основний образ
Наразі начальник Сепе не міг називати імена. Але було дещо важливе: з п’яти синців можна зробити висновок, що занурення тіла у воду на пляжах Торваяніки могло бути операцією, здійсненою тоді, коли Вільма була непритомною. Тобто нещасний випадок стався в іншому місці, і жертву перевезли у безлюдне місце. У цьому місці берег моря розташований на відстані понад дванадцять метрів від асфальтованого шосе, де мусив зупинитись автомобіль, в якому привезли Вільму Монтезі. Між шосе і морем — піщана смуга, якою важко переміщатися. Взявши до уваги вагу жертви і розміщення п’яти синців, начальник Сепе дійшов висновку, що Вільму Монтезі з автомобіля на пляж перенесли як мінімум дві людини.
«Хто ці люди?», — мабуть, запитував себе начальник Сепе, чухаючи лису і сяючу голову. Наразі в руках у нього був лише один слід: ймовірність того, що Вільма Монтезі була зв’язана з наркоторговцями. Саме тоді слідчий — можливо, підскочивши на стільці, як це роблять детективи у кінострічках — поставив собі несподіване питання, яке досі ніхто не ставив: «А хто така була Вільма Монтезі?»
Із перших звітів поліції у публіки склалося враження, що родина Монтезі була взірцем скромності, поштивості і чистоти. Самі газети сприяли створенню такого враження, витворюючи ідеальний образ Вільми Монтезі: наївна дівчина, незаплямована порочністю і провиною, жертва гидких торговців наркотиками. Проте, була суперечність, що впадала в очі: важко було уявити, як обдарована такими чеснотами дівчина могла бути зв’язана з такого штибу людьми і брати участь в «забаві насолоди» (як про неї казали), що коштувала їй життя.
Начальник Сепе зрозумів, що образ створено погано, і взявся досконально розслідувати справжню родинну обстановку і таємне життя Вільми Монтезі.
Упалий ідол
«Мати Вільми, — написав слідчий після того, як завершив розслідування, — не мала доброї слави серед сусідів і свою дочку з раннього дитинства виховувала не дуже строго, не привчивши її митися і призвичаївши до показної розкоші, що не відповідала її суспільному й економічному становищу». Образ Вільми Монтезі, бідолашної невинної дівчинки, жертви торговців наркотиками, став розсипатися перед напором холодного і безстороннього розслідування. Сама мати Вільми Монтезі подала в себе вдома поганий приклад помпезної елегантності поганого смаку. «Вона поводилася, — написано в матеріалах справи, — владно з чоловіком, деспотично з усією родиною і навіть жорстоко із власною матір’ю, промовляючи під час частих сімейних сцен лайливі слова і грубі вислови».
Таємниця торбинки
Така поведінка настільки вплинула на виховання Вільми, що в нещодавній суперечці з сусідкою вона вилила на неї купу нецензурної лайки, дослівно записаної в матеріалах справи. Невдовзі після її смерті власник магазину «Ді Крема» на вулиці Націонале, почув, як дві дівчини, знайомі Вільми, особи яких потім не були встановлені, сказали, маючи на увазі жертву: «Це природно, провадячи таке життя, вона не могла скінчити інакше».
Денний заробіток Родольфо Монтезі не перевищував півтори тисячі лір. Проте в останні дні свого життя Вільма Монтезі володіла торбинкою з натуральної шкіри крокодила, яку експерти оцінили у вісімдесят тисяч лір. Походження цієї торбинки встановити не вдалося.