Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
Юркові перехопило подих. Павук ступив ближче, присів, легенько потріпав за щоку.
А я можу. Витягну тебе звідси. Посаджу отак у дворі. Ти будеш дивитися, як палає дім і твій дружок у ньому. Таким тебе знайдуть пожежні. Придумав, що поясниш їм? А мамці своїй, таткові? Як тобі краще — згоріти разом зі Шпигом чи жити далі з тим, що він палав у тебе на очах?
Юрко витріщив очі, вже не ховаючи переляку.
Павук випростався.
Нащо тобі проблеми, шмаркачу... По ходу, краще тобі все ж згоріти. За праве, як ви кажете, діло. Дивись! Ось він, мій Вогняний Змій, змійка золотая!
Ступив назад і тепер стояв біля виходу з приміщення, де вони, як встиг розгледіти гімназист, лежали; палій урочисто витягнув щось довгасте з кишені. Стиснув кінець ліхтарика зубами. Провів якісь обережні маніпуляції. Потім заховав незрозумілий предмет назад, знову взяв ліхтарика, тепер уже — лівою рукою. Правицю виставив, показуючи безпорадному Юркові щось невеличке.
— Не віриш? Зараз усе побачиш і відчуєш! Як змерз — зігрієшся! Н-на!
Кинув не сильно — жбурнув, аби долетіло далі. Може, не в те місце мітив. Та Юрко почув тихий брязкіт перед собою, наче лопнула гумова кулька, проткнута голкою бешкетника.
І враз на його очах підлога спалахнула.
Невеликим полум’ям — легенький, зовні благенький жовтогарячий вогник розквітнув ранньою квіткою. Відразу спритно побіг уперед, звивався, повз змією, з кожним порухом набираючи силу. За коротку мить Юрко відчув жар, що наближався до його ніг.
— Загасити неможливо. Не старайся. Тим Вогняний Змій цінний — не знищити. Безсмертний. Бувайте, хитруни.
Прощання вийшло буденним.
Так, мовби старий приятель пішов у справах і лише махнув «до побачення».
Схоже, Павука зовсім не переймало, що він залишив у покинутому будинку в центральній частині Києва двох людей. Чоловіка і хлопчика. Один непритомний, другий - при пам’яті, але дуже наляканий.
Палій прирік їх на смерть, ніби робив так щодня.
Розділ двадцять четвертий
Тут будуть несподіваний порятунок і нові загадки
Вогняна змія невблаганно насувалася.
Убивчий жар уже лизнув підошви черевиків, і Юрко сіпнувся, перелізаючи вбік зі шляху вогню. Потім, звиваючись і допомагаючи собі скрученими руками, мов важелем, відкотився ще далі. Вогняна стежка розрізала помешкання навпіл, відділивши гімназиста від сищика. Полум’я стрімко розгоралося.
Спроба розірвати пута провалилася. Юрко не мав стільки сил, аби впоратися з туго замотаною стрічкою міцного скотчу. Навіть кричати не міг, і єдине, що лишалося, — мукати й незграбно молотити каблуками по підлозі. Аж раптом убивчу, приправлену вогнем тишу порожнього будинку, оживив ще один звук таке саме мугикання.
Це Назар Шпиг очуняв і теж звивався на підлозі.
Вогонь уже досить чітко освітив все довкола, і гімназист міг бачити обличчя сищика. Той теж запримітив його, заворочався ще швидше. Мав би змогу — ревонув ведмедем. Та чоловік із хлопчиком були в однаково безнадійному становищі.
Гарячі язики тим часом лизькали більше, далі й ширше. Безжальне полум’я вже охопило стіни, сунуло до стелі. Ставало чимдалі, тим жаркіше. Саме це несподівано охолодило Юркову голову. Завмерши на мить і втупившись очима у полум’я, він зрозумів, на що здатен у цій ситуації.
Не до кінця зваживши наслідки, керуючись лише шаленим бажанням вижити й витягуючи з пам’яті все колись прочитане та побачене в пригодницьких книгах й фільмах, він так спритно, як міг, розкрутився довкола власної осі. Ще кілька рухів — і ось скручені зап’ястки вже ковзнули по вогняній смузі.
Пекучий біль охопив не відразу. Якоїсь миті Юрко навіть подумав — не так уже й страшно пхати руки у вогонь. Та коли запекло — навіть кричати як слід не зміг, липкі смуги тримали міцно. Але божевільний розрахунок виправдав себе. Уявляючи собі силу цього вогню, Юрко припустив: стрічка розплавиться швидше, ніж обпече руки.
Ривком відкотився назад, у поки що безпечне місце.