Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Клерк, до якого перед тим заходили Бамбула й «Стопка», теж був братом. Він широко розкрив куці обійми і кинувся допомагати носити книжки. Їх складали у багажник «Жигулів», а потім на заднє сидіння. Кілька пачок розірвалося ще у кабінеті клерка, дві у коридорі, одна на порозі чорного виходу, до якого під'їхала машина. Повсюди валялися сотні Костикових книжок. По них ходили, їх копали носками черевиків, вони сипалися в болото, якого наробила відлига, їх збирали, їх кляли.
— Ми ж недавно вивчали «Лісову пісню»! Я твір на «відмінно» написав! Я теж міг стати поетом! І одразу постарів; коли це сталося? Чому? — голосно побивався Бамбула, вергаючи поперед себе чотири пачки одразу.
— Що з ним? — настрашився Сашко.
— Він сьогодні зустрів Лесю Українку у Спілці. А це, сам розумієш, не минає безслідно. Але він не буйний. Поки що, — уточнив Костик і підписав папірця, з яким по п'ятах бігав клерк. Він отримав на руки дві тисячі вісімсот примірників.
Сашко сів біля водія, вони з Бамбулою втиснулися на заднє сидіння. Водій не приховував роздратованості — за цю годину він міг би заробити пару мільйонів, мотнувшись по Києву, а так мусив спалювати державний бензин, якого ніде не було, задурно, і, виконуючи розпорядження шефа, пхатися до Біличів без жодної надії на те, що ця голота, він уже все зрозумів, йому заплатить. Він демонстративно опустив скло на своїх дверцятах, щоб не дихати Бамбулиним перегаром. Виїхали з подвір'я Спілки і звернули праворуч; Костик устиг побачити, як перед парадним входом загальмував військовий «газик» і з нього вискочило троє велетнів у чорних бушлатах з білими літерами «Беркут» на спинах. Велетні прожогом метнулися до Спілки, але Бамбула їх уже не зафіксував, він солодко хропів, обіймаючи могутніми лапами пачки з витонченою поезією.
Київ поквапливо промерехтів барвистими світлами і машина вискочила на порожню трасу. Де-не-де на узбіччях тулилися поодинокі спекулянти бензином. Обернувшись із переднього сидіння, Сашко переповідав неймовірні пригоди, які спіткали його позавчора на прийнятті, влаштованому шведами («я повернувся звідти Абсолютним шведом!»), довкола лежали темні сніги, пролітали молоді соснові посадки, машину злегка водило, бо починалася ожеледь і Костик уже всього мав досить. Він мав досить книжок і годованих спілчанських функціонерів, він мав досить хамуватих водіїв і повністю рогатих биків-міліціонерів та садистів з «Беркута»; його однаково млоїло від добродушних спілчанських вахтерів і від бездушних біличанських рекетирів; намарні люди, котрих навіть Бог не в змозі пригадати на обличчя; він прагнув повернутися додому, відіспатися і відігрітися, з головою поринути в Глибоку Провінцію, у священний, казав Еліот, ліс і опинитися серед Своїх. Він розповідав Сашкові про дорогу життя, яку вони вчора прокладали від Спілки письменників до Філового дому, і переконував друга в тому, у чому той сам був переконаний: поети не повинні тягати своїх книжок «кравчучками», поети повинні отримувати зароблені ними гонорари і не покидати келій та кабінетів задля безпритульних блукань містами у пошуках евентуальних покупців і продавців для своїх творів; а потім прокинувся чумний Бамбула і відчинив браму, і вони знову тягали ненависний вантаж до літньої кухні, де стояв розвалений п'єц і висіли довгі смуги павутиння, вкритого інеєм; книжки скидали на брудну підлогу, і знову рвалися пачки, і знову вони висипалися на сніг як довільні карти долі, і електрика сліпила очі, і психував водій, і розривався Чорник. Тієї ж таки ночі Костик надовго, на всю зиму покинув Київ, а Бамбула, накривши цератою безладну купу, яка нагадувала йому новопреставленого покійника, замкнув літню кухню, погодував Чорника і пішов спати, гірко схлипуючи: «Ні долі, блін, ні волі у мене нема; як же так? як же це так?! — Зосталася тільки надія одна: блін, що ж там далі було, Лесю?»
Далі була весна. Костик приїхав на дачу і щодня ходив дивитися, як розливається Сейм. Він не міг наблизитись до ріки, бо вода стояла вже у прибережних верболозах, здалеку милуючись сяйливим струмуванням рівної і гладкої течії зі Сходу на Захід, по якій ось уже кілька днів не плив шеріш. Стояла незвична для початку березня теплінь, ріденькі хмари мошкари кружляли у прогрітому передзахідним сонцем синьому повітрі, а над Батурином висів серпанок блакитно-ружової імли. Не було жодної душі, жодного листа, жодної копійки, ба й копійки давно вилучили з обігу, замінивши їхній дзвінкий гомін мертвотним шелестінням купоно-карбованців. Він уже звик до самотності, хоча слова, які сказала взимку знайома з Канади: «Та я би здуріла, якби побула одна бодай двадцять чотири години», — чомусь не викликали поблажливої усмішки, як раніше.