12 польських есеїв
- Автор: Милош Чеслав, Ват Александер
- Год: 2001
- Язык: украинский
- Год: Критика
- ISBN: 966-7679-19-5
- Переводчик: Роксана Харчук
- Жанр: Критика
Электронная книга - «12 польських есеїв». Краткое содержание книги:
Мірча Еліаде підкреслював, що приклад Прометея тягнув за собою серйозні наслідки: «Заохочені успіхом люди могли спробувати піти далі за титана. Зевс же не стерпів би могутнього й сильного людства. Людині не можна забувати про екзистенційну ситуацію, у якій вона перебуває, непевну і проминальну. Тому вона мусить знати своє місце». Отож найбільше завинив Прометей тим, що став на боці людей і переступив обмеження, які грізні боги, що ревниво оберігали свою могутність, накинули істоті людини. За античними переказами, як у Гесіодовій, так і в Есхіловій версії, битва між богами і незломним титаном мала, однак, завершитись примиренням. Але подальшу частину трилогії Есхіла, де йшлося про це примирення, загублено. Сучасну уяву полонив образ титана, змальований у першій частині трилогії в «Прометеї закутому» – незломного страждальця, що кидає виклик богам та витерплює усі муки. В оді «Прометей», написаній 1774 року, Ґете створив одну з найважливіших новочасних пропозицій осмислення старого міфу. Він поєднав різні версії, насамперед ті, що походили з творів доби Ренесансу й Бароко. Перекроїв старі шати Прометея на свій аршин. (Ґете визнавав: «Як і Прометей, я відійшов від богів»), З міфотворчості молодого Ґете, писав Корені, не міг постати класичний образ Прометея, а лише цілком новочасиий. Наперекір вищим істотам, цей титан здатен творити. Він відмовляється поклонятися Зевсові, і глумливо з докором запитує:
(Переклад М. Терещенка)
Джерело сили і перемоги титана над обставинами і над самим собою – його «святе гаряче серце» – «серце, що горіло вогнем священним», тобто невідомі богам сила і здатність співчувати й любити.
На той час Ґете, що і в інших творах не полишав цієї теми, як він сам визнає, цікавиться «стражденним світом нескорених», «членами великої опозиції» – Танталом, Іксіоном і Сізіфом. Визначальна риса їхнього існування, так само як і Прометея, – те, що вони зазнають мук і страждають від світової несправедливості. Це ознака людської екзистенції, яку репрезентує Прометей, попри те, що він бог. Сімона Вейль писала: «Прометей, бог розп’ятий за те, що надміру полюбив людей».
У «Поезії й правді» Ґете показав суперечливі питання, які хвилювали його у період написання оди про Прометея. Вони стосувались проблеми первородного гріха і його наслідків, а отже, уявлення про основну рису людської природи. Виявляється, що на той час Ґете, так само як і Руссо, звинувачували у «чистому пелагіанстві» – концепції, яка заперечує існування первородного гріха. Це породило вкрай серйозні наслідки. Викладемо їх дуже стисло.
Згідно з цим тлумаченням, Прометей був архетипом людини. Люди, титани, боги – це щаблі всеохопної божественності буття, бо ж вічність, могутність, мудрість, любов – атрибути будь-якого існування. Боги сильні, Прометей же сильний духом – це сила, що є божественністю. Сила божественного духу притаманна лише людині. Вона непохитно відкидає авторитети й тиранію, які ставлять під сумнів її моральність, незалежність. Вирізняє її віра в нескінченний розвиток, у моральне зусилля і в себетворення як у найвищу цінність. Слушно пише К. Керені, що Ґетевий Прометей – ні бог, ні титан, ні людина, а невмирущий прототип (Urbild) людини як прабунтівника, що змирився зі своєю долею, першого мешканця землі, антибога, який є Господарем планети. Цей Прометей більший гностик, аніж грецький, він належить до новочасної історії духу та містить у собі префігурації людини Ніцше й екзистенціалістів. Ґете вважав, що «кожна людина, наділена надзвичайними якостями, прагне також передати іншим те божественне, що є в ній», проте на заваді цьому стає жорстокість світу. Безперечно, у такому переконанні полягає основний принцип прометеївського етосу, так само як і крайня необхідність себетворення, а отже, й самоспасіння. Без цих поглядів важко уявити собі розвиток ідей, які стали підгрунтям Великої Французької революції, а також пізніших демократичних і соціалістичних уявлень. Віра в поступ людства; можливість самоспасіння, що відкидає пута всіляких авторитетів і приписів, особливо релігію, котра санкціонує суспільну несправедливість; гуманістичний культ людини як остаточної й найвищої цінності – ось головні з цих ідей.