Під скляним ковпаком

Проклинаючи друга, чи родича, чи незнайомця, який пронюхав про моє повернення, я босоніж попленталася вниз. Чорний апарат на столику в передпокої видавав істеричні трелі, мов скажений птах.

Я взяла слухавку.

— Вітаю, — промовила низьким чужим голосом.

— Привіт, Естер, що сталося, в тебе ангіна?

То дзвонила з Кембриджа моя давня приятелька Джоді.

Того літа вона підробляла в кооперативній крамниці, а в обід ходила на лекції із соціології. Разом з іще двома однокашницями вона орендувала велику квартиру в чотирьох гарвардських студенток, і я планувала приєднатися до них, коли почнеться мій письменницький курс.

Джоді цікавилася, коли на мене чекати.

— Я не приїду, — відповіла я. — Мене не взяли на курс.

Запала коротка мовчанка.

— От козел, — сказала Джоді. — Не бачить справжніх талантів, коли вони самі до нього йдуть.

— Точно так собі й кажу, — мій голос звучав незвично глухо.

— Все одно приїжджай. Запишися на інший курс.

У моїй голові промайнула ідея вивчати німецьку або психопатологію. Зрештою, я заощадила майже всю свою нью-йоркську платню, тож могла собі дозволити й платний курс.

Але глухий голос промовив замість мене:

— Та ні, не розраховуйте на мене.

— Тут така штука, — завела Джоді, — є ще одна дівчина, яка хотіла з нами пожити, якщо хтось відмовиться…

— Гаразд, запропонуй їй.

Поклавши слухавку, я тієї ж миті усвідомила, що мала би пообіцяти приїхати. Ще один ранок під скиглення візочка Додо — і я здурію. До того ж я обіцяла собі не жити в одному домі з матір’ю довше, ніж тиждень.

Я потяглася до телефона.

Рука посунулася на десяток сантиметрів, а тоді відсмикнулася, ослабла й повисла. Я знову змусила її потягтися до телефона, але вона знову спинилася, наче наштовхнувшись на невидиму скляну перепону.

Я попленталася в їдальню.

На столі я знайшла довгий ділового штибу лист із літньої школи і тонкий лист у блакитному конверті з емблемою Єлю, де твердою рукою Бадді Вілларда було зазначено мої прізвище й адресу.

Я розрізала ножем лист від літньої школи.

У ньому йшлося про те, що, позаяк мене не прийнято на письменницький курс, я можу обрати якийсь інший, але для цього мушу якомога швидше зателефонувати в приймальну комісію, в іншому разі місць може забракнути.

Я подзвонила в приймальну комісію і почула, як голос живого мерця диктує автовідповідачу повідомлення, мовляв, міс Естер Ґрінвуд скасовує всі домовленості щодо навчання в літній школі.

Тоді я відкрила лист від Бадді Вілларда.

Бадді писав, що, здається, він закохується в медсестру, теж хвору на туберкульоз, однак його мати орендувала будиночок в Адірондаку на цілий липень, тож якщо я туди приїду, він, мабуть, вважатиме свою закоханість у медсестру тимчасовим потьмаренням.

Я схопила олівець і перекреслила слова Бадді. Тоді перегорнула аркуш і на зворотному боці написала, що заручилася із синхронним перекладачем і не хочу бачити Бадді більше ніколи в житті, бо не хочу, щоби батьком моїх дітей став лицемір.