Під скляним ковпаком
- Автор: Плат Силвия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-296-3
- Переводчик: Ольга Любарська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Під скляним ковпаком». Краткое содержание книги:
Через годину двері тихенько відчинились, і мати просочилася в спальню. Я чула, як шелестів її одяг, коли вона роздягалася. Вона вклалася в ліжко. Невдовзі її дихання вирівнялося й сповільнилося.
У слабкому світлі вуличного ліхтаря, яке пробивалося крізь опущені жалюзі, я бачила пасма її волосся, накрученого на шпильки, мов на крихітні штики.
Я вирішила відкласти роман до часів, коли побуваю в Європі й матиму коханця, а ще пообіцяла собі не застенографувати жодного слова. Якщо я не вмітиму стенографувати, мені ніколи не доведеться це робити.
Я вирішила, що до кінця літа читатиму «Фіннеґанові поминки» й писатиму дипломну.
Тоді восени, коли почнуться заняття, я всіх випереджу і зможу насолоджуватися навчанням на останньому курсі, а не гризти книжки, ненафарбована і з непомитим волоссям, на дієті з кави й бензедрину[12], як бувало зі старшокурсницями на персональних стипендіях у період дописування дипломних робіт.
Потім я вирішила, що можна відкласти коледж на рік і піти ученицею до гончаря.
Або поїхати працювати офіціанткою в Німеччину, доки стану білінгвальною.
Так плани перестрибували один одного в моїй голові, мов дурні кроленята.
Я уявила, як роки мого життя вишикувалися вздовж дороги, ніби сполучені дротами телеграфні стовпи. Я порахувала: один, два, три… дев’ятнадцять телеграфних стовпів, а далі дроти теліпалися в повітрі, і хоч як я старалася, побачити щось далі дев’ятнадцятого стовпа не вдавалось.
Кімната засиніла перед очима, і я намагалася зрозуміти, куди поділася ніч. Мати перетворилася з невиразної колоди на жінку середнього віку, яка дрімала зі злегка відкритим ротом, звідки сочилося хропіння. Ці поросячі звуки дратували мене, якийсь час здавалося, що єдиний спосіб їх позбутися — міцно й до настання цілковитої тиші скрутити руками стовбур зі шкіри та м’язів, крізь який вони виходили на поверхню.
Я вдавала, ніби сплю, аж доки мати поїхала на роботу, але навіть повіки були безпорадними проти світла. Вони висіли переді мною, мов сирий, червоний, зітканий із тоненьких судин екран, мов розкрита рана. Я заповзла між матраців подвійного ліжка, і вони зімкнулися наді мною, як могильні плити. Під матрацами було темно й безпечно, але вони були недостатньо важкими.
Щоби вдушити мене в сон, треба було докинути зверху ще принаймні тонну.
річкобіг відносить нас благодатною й розложистою вессю повз дім Євин і Адамів, вихляння берега морського, вигин затоки окружним і кружним плином знову до замку Гоут і околиць…
Від вигляду товстезного тому в мене неприємно засмоктало в животі.
річкобіг, повз дім Євин і Адамів…
Я подумала, що перша мала літера може вказувати на те, що нічого тут не починається від початку, тобто з великої, а просто випливає з попереднього. Звісно, Єва й Адам були тими самими Адамом і Євою, однак за ними могло ховатися щось іще.
Може, так називався паб у Дубліні.
Мої очі потонули в довжелезному наборі літер посеред сторінки, мов у супі швидкого приготування з макаронами «абетка».
бабабадалґгараґгтакаммінарроннконнброннтоннерроннруоннтгуннтроварргоунаумскаумтуугуугуурденентгурнукл
Я полічила літери. Їх було рівно сто. Це здалося мені важливим.
Чому там мало бути саме сто літер?
Я боязко спробувала прочитати слово вголос.
Воно звучало так, ніби важкий дерев’яний предмет скочується зі сходів, гуп-гуп-гуп, сходинка за сходинкою. Я підчепила сторінки пальцями, відпустила, і вони прошелестіли повз мій погляд. Слова, начебто знайомі, але геть спотворені, мов обличчя в кривих дзеркалах, тікали від мене, не лишаючи жодного відбитку на склянистій поверхні мозку.
Я скоса глянула на сторінку.
На літерах понаростали шипи й баранячі роги. Я спостерігала, як літери відділяються одна від одної й дурнувато смикаються вгору-вниз. Потім вони злилися у фантастичні неперекладні візерунки, подібні на арабську в’язь чи китайські ієрогліфи.
Я вирішила забути про дипломну.
Я вирішила забути про всю цю програму за персональною стипендією й отримати звичайний диплом з англійської мови та літератури. Я взялася шукати вимоги до цього фаху в моєму коледжі.
Вимог було безліч, я не могла би задовольнити й половини. Одним з обов’язкових курсів була історія вісімнадцятого століття. Сама лише думка про вісімнадцяте століття — з усіма тими самовдоволеними чоловіками, які писали щільненькі куплетики й намертво вчіплювалися зубами в здоровий глузд, — викликала в мене спротив. Тому я проскочила той курс. Таке дозволено студентам, які навчаються на персональних стипендіях, — вони набагато вільніші. Я почувалася так вільно, що майже весь час витратила на Ділана Томаса.
12
Одна з комерційних назв препаратів з умістом амфетаміну, стимулятор центральної нервової системи. До кінця 1950-х аптечний амфетамін у США був у вільному обігу.