Під скляним ковпаком
- Автор: Плат Силвия
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-296-3
- Переводчик: Ольга Любарська
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Під скляним ковпаком». Краткое содержание книги:
Одна моя приятелька, теж стипендіатка, примудрилася не прочитати й слова з Шекспірового доробку, але при цьому винятково зналася на «Чотирьох квартетах»[13].Я розуміла, якою непідсильною та принизливою була би спроба перейти на жорсткішу програму з моєї вільної. Тому вирішила поцікавитися вимогами до випускників за фахом «англійська мова й література» в міському коледжі, де викладала моя мати.
Вони виявилися ще жорсткішими.
Треба було знати староанглійську, історію англійської мови й ознайомитися з чималим переліком творів, написаних від часів «Беовульфа» й донині.
Я була здивована. Адже я завжди зневажливо ставилася до коледжу своєї матері, куди брали і дівчат, і хлопців: туди потрапляли ті, кому не вдалося отримати стипендію у великих східних коледжах.
Тепер я розуміла, що найтупіший студент із материного коледжу знав більше за мене. Розуміла, що мене там навіть на поріг не пустять, годі й казати про щедру стипендію, яку я мала у своєму коледжі.
Я подумала, що варто рік попрацювати й усе добре обміркувати. Може, вийде тихцем вивчити історію вісімнадцятого століття.
Але я не вміла стенографувати, то що ж було робити?
Я могла би працювати офіціанткою чи друкаркою.
Однак обидва варіанти викликали в мене відразу.
— Тобто тобі знову потрібне снодійне?
— Так.
— Але минулого тижня я дала тобі дуже сильне.
— Воно на мене вже не діє.
Великі й темні Терезині очі вдумливо розглядали мене. Я чула голоси трьох її дітей, які бавились у саду під вікнами консультаційного кабінету. Моя тітка Ліббі одружилася з італійцем, а Тереза була її невісткою і нашою сімейною терапевткою.
Тереза мені подобалася. У неї був інтуїтивний і обережний підхід.
Мабуть, думала я, це тому, що вона італійка.
На хвильку запала мовчанка.
— Як гадаєш, що з тобою не так? — вичекавши, запитала Тереза.
— Я не можу спати. Не можу читати, — я намагалася говорити холодно й спокійно, живий мрець заволодів моїм горлом і задушив мене. Я розгублено розвернула руки долонями догори.
— Думаю, — Тереза висмикнула бланк із відривного блокнота для рецептів і записала на ньому прізвище й адресу, — тобі потрібен інший лікар, мій знайомий. Можливо, він допоможе краще за мене.
Я подивилася на напис, але не змогла прочитати.
— Це доктор Гордон, — пояснила Тереза. — Він психіатр.
Розділ одинадцятий
У приймальні доктора Гордона було тихо й бежево.
Стіни бежеві, килими бежеві, оббивка крісел і диванів бежева. Ні дзеркал, ні картин на стінах, самі дипломи численних медичних академій з іменем доктора Гордона латиною. Блідо-зелені завитки папоротей, щось іще набагато темніше й листяне в керамічних вазонах на тумбах, журнальному та кавовому столиках.
Спершу я дивувалася, чому почуваюся в цьому приміщенні аж так безпечно. А тоді зрозуміла, що там просто не було вікон.
Від кондиціонера було зимно, я тремтіла.
Я досі носила Бетсині білу блузу й спідницю-кльош. Вигляд у них був не дуже, бо за три тижні вдома я їх жодного разу не прала. Просочена потом бавовна пахла кисло, але по-дружньому звично.
Волосся я теж не мила вже три тижні.
Я не спала сім ночей.
Мати казала, що неможливо так довго не спати, що я таки спала, але коли й так — робила я це з широко розплющеними очима, адже пам’ятаю, як стежила за зеленавим світінням секундної, і хвилинної, і годинної стрілок приліжкового будильника, за їхнім рухом колами й півколами — і так щоночі, сім ночей поспіль, не пропустивши ані секунди, ані хвилини, ані години.
Я не прала одягу й не мила волосся з однієї простої причини: це здавалося мені безглуздим.
Прийдешні дні року я уявляла як череду яскравих білих скринь, розмежованих чорною тінню, що була сном. От лишень у моїй уяві та нескінченна скриньова перспектива зібгалася, і час попереду, день за днем, здавався мені білим, широким і довічно порожнім проспектом.
Яким безглуздям було б митися одного дня, щоб знову митися наступного.
Сама лише думка про це накривала мене втомою.
Хотілося робити все раз і назавжди, щоб махом із ним покінчити.
13
Цикл поем Томаса Стернза Еліота.