Після війни. Історія Європи від 1945 року

Та найважливіше те, що, як можна було побачити з будь-якої тогочасної світлини німецького канцлера, Колю дув попутний вітер — Сполучені Штати повністю підтримували об’єднання Німеччини. Як і всі решта, адміністрація президента Джорджа Буша спочатку поділяла думку союзників про те, що об’єднання Німеччини може відбутися тільки після низки непередбачуваних змін в СРСР та Східній Європі, і то лише за згоди Радянського Союзу. Але Вашингтон швидше відчув панівні настрої, особливо після опитування в лютому 1990 року, яке показало, що 58% західних німців підтримують об’єднану й нейтральну Німеччину. Саме такого розвитку подій найбільше боялися США (і багато західноєвропейських політиків): розширена, нейтральна й нічим не зв’язана Німеччина посередині Європи, яка загрожувала б стабільності та рівновазі її сусідів з обох боків.

Тож, щоб упевнитись у тому, що німці ніколи не муситимуть обирати між єдністю та західним альянсом, США задекларували цілковиту підтримку цілям Коля. Під тиском Вашингтона французи й британці відповідно погодилися сісти за стіл переговорів з Радянським Союзом та представниками двох Німеччин і ретельно розробити засади створення нової Німеччини. Ці переговори, які дістали назву «4+2» і які з лютого по вересень 1990 року вели міністри закордонних справ, завершилися Договором про остаточне врегулювання питання Німеччини, підписаним у Москві 12 вересня.

Цей договір, який офіційно визнавав кордонами майбутньої Німеччини кордони двох німецьких держав, що існували на той час, поклав кінець дії чотирьох зон у Берліні. Вони зникли 2 жовтня 1990 року. Радянський Союз погодився дозволити об’єднаній Німеччині залишитися в НАТО; крім того, було домовлено про виведення Червоної армії та виходу з Берліна всіх іноземних військ (на реалізацію цих домовленостей знадобилося чотири роки, після чого на німецькій землі залишився тільки невеликий натівський контингент).

Чому Михайло Горбачов так радо погодився на об’єднання Німеччини? Першочергова стратегічна мета Радянського Союзу впродовж десятиліть полягала в збереженні територіального статус-кво в Центральній Європі: Москва — так само як Лондон, Париж чи Вашингтон — призвичаїлася до розділеної Німеччини й давно відкинула післявоєнну мету Сталіна виманити Бонн із західного альянсу. І, на відміну від французів та британців, радянські очільники все ще, принаймні теоретично, могли заблокувати процес возз’єднання.