Після війни. Історія Європи від 1945 року

23 серпня, за попереднього погодження з Бонном, Народна палата проголосувала за те, щоб приєднатися до Федеративної Республіки. За тиждень було підписано Договір про об’єднання, згідно з яким НДР ставала частиною ФРН — за схваленням виборців, яке вони висловили на березневих виборах, та на підставі статті 23 Основного закону 1949 року. 3 жовтня Договір набув чинності: НДР «приєдналася» до ФРН та припинила своє існування.

Розділення Німеччини було справою переможців Другої світової війни, тож її об’єднання не могло б відбутися без їхньої спонуки або схвалення. Східна Німеччина була державою-сателітом Радянського Союзу, у 1989 році там досі дислокувалося 360 тисяч радянських військовослужбовців. Хай якою незалежною була Західна Німеччина, у цьому питанні вона не могла чинити на власний розсуд. Щодо Берліна, то до досягнення остаточного мирного врегулювання його доля офіційно залежала від держав, які колись його окупували, — Франції, Британії, США та Радянського Союзу.

Ані британці, ані французи особливо не поспішали з об’єднанням Німеччини. Наскільки західні європейці взагалі думали про об’єднану Німеччину, вони — цілком обґрунтовано — припускали, що це відбудеться наприкінці довгого процесу змін у Східній Європі, а не одразу на його початку. Як у грудні 1989 року зауважив Дуґлас Герд (міністр закордонних справ Великої Британії), розмірковуючи про неминуче завершення «холодної війни», це була «система… за якої ми цілком щасливо прожили сорок років».

Його прем’єр-міністерка Марґарет Тетчер жодним чином не приховувала своїх страхів. У своїх мемуарах вона згадує похапцем домовлену зустріч із президентом Франції Міттераном: «Зі своєї сумочки я дістала мапу, на якій було зображено різні конфігурації Німеччини в минулому, не надто обнадійливі щодо майбутнього… [Міттеран] сказав, що в минулому, у часи великої небезпеки, Франція завжди встановлювала особливі відносини з Британією, і в нього склалося враження, що такі часи знову настали… Мені здавалося, що, можливо, ми тоді ще не знайшли спосіб, але принаймні мали бажання випробувати потужність Німеччини. Це був початок».

Місіс Тетчер (і не лише вона) також була занепокоєна тим, що об’єднання Німеччини може вибити ґрунт з-під ніг Михайла Горбачова, можливо, навіть призвести до його повалення (подібно до того, як Хрущов осоромився через ганебну поразку на Кубі). Але британці, незважаючи на всі свої занепокоєння, не мали ніяких пропозицій, які можна було протиставити тому, що відбувалося в Німеччині, тож їм не лишалося нічого, крім як погодитися. Заспокоїти Міттерана було не так просто. Французи більше за будь-кого були справді стурбовані через колапс стабільного і знайомого становища в Німеччині та загалом у комуністичному блоці[498].