Після війни. Історія Європи від 1945 року

Отже, перші протестні заворушення в регіоні стосувалися питань мови й національності, а також пов’язаної з цим пам’яті про радянські депортації до Сибіру тисяч місцевих «підривних елементів». 23 серпня 1987 року у Вільнюсі, Ризі й Таллінні відбулися одночасні демонстрації з нагоди річниці Пакту Молотова — Ріббентропа, а через три місяці в Ризі відбувся публічний мітинг, який ушановував річницю Декларації Латвії про незалежність 1918 року. Натхненні своїм успіхом — або, точніше, безпрецедентно стриманою реакцією влади на такий публічний прояв прихованої незгоди, — у регіоні почали з’являтися незалежні групи та спілки.

Отож 25 березня 1988 року в Ризі зібралися сотні людей, щоб ушанувати пам’ять про латвійські депортації 1949 року, а в червні відбулася демонстрація на згадку про переселення 1940 року. Після цього відбулася незвично жвава зустріч доти мовчазної Спілки письменників Латвії, під час якої говорили про «Латвійський народний фронт». Кілька тижнів по тому під егідою на позір аполітичного Клубу захисту довкілля народився Латвійський рух за державну незалежність. Перебіг подій в Естонії був практично такий самий: після заходів ушанування в 1987 році та низки протестів через стан довкілля спершу народилося Естонське товариство історичної спадщини, яке опікувалося збереженням та відновленням місцевих історичних пам’яток; потім, у квітні 1988 року, — Естонський народний фронт; і згодом у серпні — на місяць пізніше, ніж у латвійських побратимів — Естонський рух за державну незалежність.

Найсуттєвішою характеристикою цих зародкових політичних рухів в Естонії та Латвії було саме їх існування — і їхні незвично революційні назви. Але саме в Литві, де російська присутність була набагато менш обтяжливою, радянській владі було кинуто відкритий виклик. 9 липня 1988 року демонстрація, яка відбулася у Вільнюсі на захист довкілля, демократії та розширення автономії для країни, зібрала 100 тисяч осіб на підтримку Sajūdis, новоствореного «Литовського руху за перебудову», який відкрито критикував Комуністичну партію Литви за її «догідливість» перед Москвою, а на його знаменах було вишито заклик: «Червона арміє, повертайся додому». До лютого 1989 року Sajūdis перетворився на загальнонаціональну політичну партію. Наступного місяця, на виборах до радянського З’їзду народних депутатів, вона отримала 36 із 42 литовських мандатів.

Вибори в усіх трьох республіках стали очевидною перемогою для незалежних кандидатів — і стимулювали дедалі більше усвідомлення того, що Балтійські держави рухаються схожим шляхом. Це дістало символічне підтвердження 23 серпня 1989 року, коли в п’ятдесяту річницю підписання Пакту Молотова — Ріббентропа 650-кілометровий живий ланцюг («Балтійський шлях») з’єднав Вільнюс, Ригу й Таллінн. В акції взяло участь близько 1,8 мільйона людей — чверть усього населення регіону. Коли естонський та латвійський рухи за незалежність почали наслідувати аналогічний рух у Литві й відкрито проголосили державну незалежність своєю метою, конфронтація з Москвою стала здаватися неминучою.