Легенди Львова. Книга друга
- Автор: Винничук Юрий Павлович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-441-091-2
- Жанр: Культурология
Электронная книга - «Легенди Львова. Книга друга». Краткое содержание книги:
До нового збірника легенд увійшли твори, опрацьовані на основі маловідомих записів та публікацій преси XIX — початку XX сторіч, давніх хронік та архівних матеріалів, а також записані від старих львів’ян Мечислава Ґубриновіча, Марії-Анни Голод, Степана Прийми та інших.
Читачів чекають зустрічі з батярами, водяниками, духами, чарівниками, зі скнилівськими та холмськими мудрагелями.
Для широкого кола читачів.
Одного разу жаліється Бараба своєму приятелю:
— Ти знаєш, щось мої дітлахи останнім часом так багато стали їсти! От вчора жінка зробила півкопи вареників, то я тільки 27 з’їв, решту діти розхапали.
— О-о! То вони, певно, всі в батька пішли, — давлячись зі сміху, відповів приятель.
Як Бараба страшив свою жінку
Бараба мав сварливу жінку, котра його не раз так допікала, що не було ради. От одного дня він вирішив її настрашити. Коли вона подалася на базар, він зайшов до сіней, закинув на сволок шнура, обв’язався ним попід пахви, закотив очі і завис, гойдаючись та висолопивши язика, наче повісився. А в той час до хати зайшла сусідка позичити сито. Дивиться, а на сволоку Бараба висить, ще й язика висолопив. Жінка, не довго думаючи, вхопила мішок муки та й поволокла надвір.
Тут уже Бараба не витримав, схопив її зверху за хустину та як крикне:
— А-а, то файні в мене сусіди! Тягнуть з хати, що попало!
Сусідка з переляку так і гримнула на місці, розкинувши руки й ноги. А Бараба висить, відчепитися не може.
Нарешті повертається з базару жінка і бачить, що її чоловік висить, а на підлозі мертва сусідка. Вона відкриває вікно і гукає до сусіда:
— Міську! Гов, Міську!
— Та шо сі стрясло?!
— Та ади мій повісився, а твоя дуба врізала. То тепер можемо жити разом!
Бараба, як то почув, закричав:
— Я ті поживу! Я ті поживу, шо кісток не позбираєш!
Жінка побіліла і повалилася на підлогу. А Бараба ледве сусіда докликався, аби той його з мотузки зняв. Разом вони обох жінок відлили зимною водою.
А жінка Бараби після того випадку ніколи з ним більше не сварилася.
Сила Бараби
Бараба був дуже моцний. Оповідали, що коли він служив у австрійському війську каноніром, то коли в бою на його батареї побило всіх коней, голими руками двигав свого канона з місця на місце. А ворожих солдатів, які його атакували, брав за ноги і метав, мов ядра.
Одного разу, коли Бараба сидів у хаті, почув знадвору дикий лемент. Вискочив надвір і побачив, що з череди худоби, яку вели на продаж вірменські купці, вирвався здоровенний бугай і ганяється за людьми. Бараба негайно кинувся туди, схопив бугая одною рукою за роги та як вріже йому кулаком в лоба — бугай так і перекинувся догори ногами. Люди збіглися і дякують Барабі.
Аж тут іде бричка з кількома панами. Під’їхали вони і питають, що ж там сталося. А люди кажуть:
— Ось цей чоловік голими руками забив бугая.
Панки не повірили, як то хлоп міг голими руками забити такого звіра, і почали сміятися. Тоді Бараба нічого не кажучи, схопив карету і перевернув її з дороги в болото. Всі гримнули реготом. А Бараба, ніби нічого не сталося, пішов собі додому.
Як Бараба сперечався
Одного разу Бараба сидів у корчмі, коли туди зайшов поважний вчений зі своїми колегами. Вони сіли і почали сперечатись про ймовірність. Професор розказував їм, що всі речі відбуваються з певною ймовірністю.
— От, наприклад, — каже професор, — скільки б разів монета не впала гербом, то стільки саме разів вона впаде другим боком. Якщо ми зараз вийдемо на вулицю, то можемо побачити з однаковою ймовірністю одну жінку або одного чоловіка.
— Прошу пана, — озвався з-за столу Бараба, — а чи можемо побачити одразу кілька чоловіків і жодної жінки?
— Ну, це вже менша ймовірність, бо в місті мешкає рівна кількість чоловіків і жінок.
— А яка ймовірність побачити з півсотні чоловіків відразу? — не вгавав Бараба.
— Надзвичайно мізерна. Я навіть можу закластися на десять корон, що це неможливо, аби протягом години цією вулицею пройшло півсотні чоловіків і жодної жінки.
— Б’ємося об заклад, — каже Бараба, — що це не так. Я чоловік простий, але мені здається, що ви помиляєтесь. Ті чоловіки і жінки ходять по вулиці, як їм ся схоче.
Пани вирішили посміятись з хлопа і побились об заклад. Не встигли вони витягти гроші і покласти їх на стіл, як на вулиці пролунали звуки маршу, брязкіт зброї і карбований крок. То цісарський полк переходив з касарні на щоденні військові вправи. Робив він це завше в один і той час.
Бараба і злодії
Одного разу до Бараби прибігла заплакана сусідка — жінка гончара Миколи Круглого — та й жаліється:
— Йой, Антосю, біда в мене, чоловік захворів, мусила-м сама горщики на ярмарку продавати, і п’ять найкращих горщиків злодії вкрали.
Барабі стало її шкода, він вирішив знайти злодіїв і покарати їх. На площі перед собором Святого Юра відбувався ярмарок. Бараба пішов на ярмарок, довго ходив між рядами, аж бачить, коло одного гончаря зібрався гурт якихось непевних людей. Бараба став здалеку і дивиться, що буде далі. Стоїть перед гончарем грубезне бабисько у широкій спідниці і просить то один горщик показати, то другий, все приглядається і ніяк не може вибрати. А тим часом злодії з-під спідниці тягнуть горщики та в мішок, один за другим. Тут Бараба як не свисне — злодії в ноги. А баба — хитра — стоїть собі, ніби то не вона.
— Ну, добре, — думає Бараба, — я тебе, голубонько, провчу...
Наступного дня Бараба перебрався за гончара, позичив у сусіда віз горщиків і поїхав на ярмарок. А в найкращий горщик посадів рій бджіл, накрив покришкою, а до неї прив’язав тоненького довгого шнурочка.
От приїхав він на ярмарок, вибрав місце та й став розкладати горщики. А горщика з бджолами виставив наперед, шнурок непомітно прив’язав до забитого в землю кілочка. Приходять до нього покупці, а він їм таку ціну називає, що ті відразу повертаються і йдуть. Аж тут дивиться — іде знайоме бабисько зі злодіями та й до нього:
— Як, ґаздо, ціните свої горщики?
Бараба назвав ціну, і баба почала торгуватися. А тим часом спідниця чимраз більше горщиків накриває. Бараба припильнував коли горщик з бджолами сховається під спідницею і смикнув за шнурок. Бджоли й туди! Баба як не заверещить диким голосом, як не підскочить та не почне бити себе по ногах і спідницею тріпати, а за нею починає верещати і той злодій, що тягнув горщики під спідницею, а за ним і всі інші. Кинулись вони тікати, а бджоли за ними. Більше тих злодіїв ніхто у Львові не бачив. А Бараба спокійно продав горщики та й поїхав собі додому.
Скупий крамар
Раз Бараба зайшов до крамниці пана Фельцмана, який торгував посудом і різними господарськими товарами і попросив позичити металеву ложку. А треба сказати, що пан Фельцман славився своєю невимовною скупістю.
— Ще чого! — обурився крамар. — Позичити! А то що вам припекло з металевою ложкою? Хіба вже дерев’яні не смакують?
— Та смакують, смакують. Але, видите, прийде до мене в гості іден поважний чоловік, буде сватати мою доньку, то хочу бодай му пурєдну ложку дати. А завтра вам поверну. Що ви переживаєте? Як не, то відроблю. Ви мене знаєте.
Фельцман дав Барабі ложку, а наступного дня Бараба приніс його ложку і ще дванадцять металевих ложечок.
— А то що за ложки? — здивувався крамар.
— А то, прошу пана, тота велика ложка народила ті маленькі ложечки.
— Та-ак? — здивувався Фельцман і, не завдаючи зайвих запитань, хутенько сховав усі ложки до шухляди.
Минув тиждень, і Бараба у Фельцмана з’являється знову. Цього разу просить позичити йому гасову лямпу, бо прийде до нього майбутній зять домовлятися про весілля, а в нього самі свічки, лямпи нема.
Фельцман, пам’ятаючи історію з ложечкою, радо позичив лямпу, а наступного дня Бараба приніс ту саму лямпу і ще одну маленьку.