Знищення

— Ти маєш на увазі, прогрес Збирача?

Вона люто вишкірилася:

— Так ти його назвала? Збирач?

— Що сталося? — запитала я.

— А ти як вважаєш, що сталося? Все пішло не так. Антрополог підійшла надто близько.

Перекладаю: «Психолог змусила антрополога підійти надто близько».

— Істота зреагувала. Її вбила, мене поранила.

— Тому наступного ранку ти виглядала такою враженою.

— Так. А ще тому, що вже розуміла, що ти змінюєшся.

— Я не змінююся! — закричала я, неочікувана злість збурилася всередині мене.

Вогке пирхання, глумливий тон:

— Звісно, не змінюєшся. Ти просто більшою мірою стаєш тим, ким завжди була. І я також не змінююся. Усе чудово. Ми прийшли на пікнік.

— Стули писок. Чому ти покинула нас?

— Експедиція пішла з відхиленнями.

— Це не пояснення.

— Чи хіба ти давала мені належні пояснення під час підготовки?

— У нас не так багато відхилень, щоб отак кидати завдання.

— Після шести днів перебування у базовому таборі одна людина мертва, дві вже змінюються, четверта розгублена? Я б назвала це провалом.

— Якщо це провал, ти до нього доклалася.

Я виявила, що настільки ж сильно, як я не довіряла психологу особисто, я покладалася на неї як на керівника експедиції. На певному рівні я лютувала, бо вона зрадила нас, лютувала, що тепер вона покидає мене.

— Ти просто злякалася і здалася.

Психолог кивнула.

— І це теж. Злякалася. Здалася. Я мала швидше розпізнати, що ти змінилася. Я мала повернути тебе до межі. Я не мала спускатися туди з антропологом. Але от як вийшло…

Вона скривилася, відкашлялася мокротинням.

Я знехтувала шпилькою, і змінила стратегію допиту:

— На що схожа межа?

І нову ця посмішка.

— Скажу, коли потраплю туди.

— Що насправді сталося, коли ми її перетинали?

— Не те, що ти думаєш.

— Скажи мені, що ж ми перетинали? — я почувалася так, ніби загубилася. Знову.

В її очах з’явився відблиск, який мені не сподобався, в ньому була загроза.

— Я хочу, щоб ти подумала про дещо. Ти можеш бути нечутливою до гіпнозу тепер, можеш, але як щодо навіювань, що вже здійснені? Що як я зніму навіювання, і ти дістанеш доступ до власних спогадів про перехід межі? — спитала психолог. — Як тобі це сподобається, Жаринко? Сподобається це тобі чи зведе з розуму?

— Якщо ти спробуєш будь-що зробити зі мною, я вб’ю тебе, — серйозно сказала я. Думка про гіпноз загалом і про закладені рефлекси була важкою для мене, це втручання було платнею за доступ до Нуль-зони. Думка про подальші втручання була нестерпною.

— Як ти вважаєш, яку частину твоїх спогадів я змінила? — запитала психолог. — Яку частину твоїх спогадів про життя за межею ти можеш перевірити?

— На мені це не працює, — відповіла я. — Я впевнена в тут і тепер, в цій хвилині й наступній. І я впевнена в моєму минулому.

Це був головний бастіон Жар-птахи, і він був недоторканним. Він міг бути підірваний гіпнозом під час підготовки, але не повалений. В цьому я була впевнена і буду впевнена, бо не маю вибору.