Знищення

— Мені певний час сниться сон, — зізнався він тієї ночі, коли згодився взяти участь в одинадцятій експедиції, — новий, і цього разу зовсім не кошмар.

У цьому сні він линув через давній праліс на висоті польоту луня, і відчуття свободи «…було неперевершеним. Наче узяти все з моїх кошмарів і вивернути навспак». Сни посилювалися і повторювалися, змінювалася їх інтенсивність і точка спостереження. В деяких снах він плив каналами у болотах. В інших він ставав деревом чи краплею води. Все, що він відчував, підбадьорювало його. І все це спричиняло бажання відвідати Нуль-зону.

Хоча він багато не міг мені сказати, він зізнався, що кілька разів зустрічався з людьми, які проводили набір в експедицію. Він годинами розмовляв з ними, він знав, що це правильне рішення. Це честь. Не кожного брали — багатьом відмовили, інші вибули при відборі. А інші, казала йому я, мали задуматися, що вони коять, але було вже пізно. Все, що я тоді зрозуміла про те, що він звав Нуль-зоною, походило із туманних офіційних розповідей про екологічну катастрофу, разом із чутками і сторонніми перешіптуваннями. Небезпека? Не впевнена, що це дійшло до мене тією мірою, що й думка про те, що чоловік хоче мене покинути, але замовчує це вже кілька тижнів. Я ще не була знайома з ідеєю гіпнозу або навіювання, тож мені не спало на думку, що його могли зробити поступливим під час зустрічей. Моєю відповіддю було абсолютне мовчання, коли він вглядався в моє обличчя, що б він не думав на ньому знайти. Він відвернувся, сів на тахті, я налила собі великий бокал вина й сіла у крісло навпроти. Так ми сиділи довгий час.

Згодом він знову заговорив — про те, що він знав про Нуль-зону, про те, як його не задовольняє нинішня робота, як він потребує більше викликів. Але я насправді не слухала. Я думала про власну щоденну роботу. Я думала про дику природу. Я думала, чому я не зробила те саме, що він робив тепер: не мріяла про інші місця і способи туди потрапити. В цю мить я не засуджувала його, зовсім ні. Хіба ж я час від часу не виїздила на польову роботу? Я не була відсутня місяцями, але загалом це було те саме.

Заперечення прийшли згодом, коли нарешті я усвідомила. Суперечок не було. Я ніколи не просила його залишитися. Я не могла так вчинити. Можливо, він навіть думав, що від’їзд врятує наш шлюб, якось зблизить нас. Я не знаю. Гадки не маю. Є речі, в яких я ніколи не була успішною.

Але коли я стояла над тілом психолога, дивлячись на море, я знала, що журнал чоловіка чекає на мене, я скоро дізнаюся, з якими кошмарами він тут зіткнувся. І також я знала, що все ще відчайдушно звинувачую його за його рішення… і хай навіть так, глибоко в серці я почала вірити, що не було місця, в якому я б хотіла опинитися замість Нуль-зони.