Знищення

Я виробила певні початкові правила — наче це могло допомогти. Я знехтувала журналами, які виглядали наче написані скорописом і не намагалася розшифрувати ті, що містили код. Я також почала з перегортання журналів, а потім присилувала себе побіжно їх переглянути. Але вибіркове читання іноді виходило на гірше. Траплялися сторінки, які описували невимовні дії, яким я не могла добрати слів. Записи, які згадували періоди «ремісії» і «відміни» змінювалися «загостреннями» і «жахливими маніфестаціями». Байдуже, скільки існувала Нуль-зона і скільки експедицій прийшли сюди, з цих звітів я могла сказати, що за роки до того, як виникла межа, на цьому узбережжі відбувалися дивні речі. Тут була прото-Нуль-зона.

Деякі замовчування пробуджували мій розум так само, як більш явні задачі. Якийсь журнал, напівзруйнований вологою, був присвячений виключно якостям будяка із квітами лавандового кольору, що ріс на ділянці між лісом і болотом. Сторінка за сторінкою описували спершу один вид будяка, потім інший, разом із найменшими подробицями про комах та інших істот, що заселили це крихітне середовище існування. В жодному випадку дослідник не відхилявся від окремої рослини на метр-два, і жодного разу дослідник не відволікся, щоб бодай окреслити базовий табір або власне життя. Згодом певна тривога обсіла мене, коли я стала відчувати жахливу присутність за цими записами, що нависала на задньому плані. Я бачила Збирача чи щось таке, що наближалося до того простору просто за будяками, і тільки зосередження на журналі дозволяло відволіктися від цього жахіття. Відсутність — це не присутність, але з кожним новим змалюванням будяка холод пронизував мене дедалі глибше, аж до спинного мозку. Коли остання сторінка журналу розлізлася на чорнильні плями і вогку паперову масу, я майже з полегшенням позбулася цього нав’язливого повтору, від якого записи робилися гіпнотично-трансовими. Якби там була нескінченна кількість сторінок, боюсь, я б стояла там і читала довіку, поки не впала б на підлогу й сконала від голоду й спраги.