Полювання на чорного дика
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #4
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-439-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Полювання на чорного дика». Краткое содержание книги:
Щоб замирити мілітарні настрої Гітлера, лідери світових держав погоджуються у Мюнхені на ганебний компроміс. Герой роману, як і його славні прадіди, незважаючи на підступи совєцької агентури, продовжує боротися за свободу своєї бездержавної нації, шукаючи будь-яку можливість розхитати міць московського диявола.
А історія тим часом робить нове коло. І невивчені колись її уроки доведеться вивчати нам, сучасним українцям…
— Алексе… — зачудовано промовила Едіт, — я вас не впізнаю! Куди подівся той зразковий сім’янин, якого я знаю?
— Заради Бога, Едіт, він нікуди не подівся.
— Що ж вас привело до мене у цю пору? — знову поцікавилася вона.
На мить Алекс Макміллан наче замислився.
— Що привело мене до вас у цю пору? Я просто хотів побачити вас.
Едіт знову нервово ковтнула повітря.
Він їй тепер нагадував Мефістофеля. Він наче прочитав її думки. Він наче сам викликав їх у неї!
— Алексе… Ви… Я… Я геть розгублена… — прошепотіла вона.
— Чому? Я просто повертався додому. І без надії сподівався зустріти вас. Тож коли побачив світло у вітрині вашої фотомайстерні… подумав, що це знак. Саме тому… ОСЬ! Я дістав квитки на концерт мадам Плевицької. Вона сьогодні у Лондоні. Співає у готелі «Савой». Залишається ще півгодини… — багатозначно додав він.
Едіт облизала пересохлі губи.
— Ви… Ви запрошуєте мене на концерт мадам Плевицької? — повторила вона.
— Так… Чудова співачка. Я колись був на її концерті у Парижі, — усміхнувся Макміллан, — божественно співає!
— Але я… Навіть якщо я і погоджуся… Уявімо, що я погодилась… Я не одягнута, як належить… — Едіт розвела руками, відчуваючи себе цілковито безпомічною, мимоволі кинула поглядом на свою темно-зелену сукенку. Нічого особливого, звичайна, повсякденна… Ну, хіба смарагдові сережки врятують ситуацію…
Алекс підвівся, огортаючи її м’яким поглядом.
— Едіт… Ви прекрасно виглядаєте… Правда. Погоджуйтеся! Складіть мені товариство! Я прошу вас…
Протистояти йому схвильована до краю Едіт не могла.
— Я приймаю ваше запрошення, Алексе, — прошепотіла вона, — вам сьогодні страшенно таланить! Уже вдруге!
— Я знаю… — усміхнувся він. — Я взагалі везунчик…
* * *
Усю недовгу дорогу до «Савою» Едіт була занадто схвильована, аби щось говорити. Намагалася зрозуміти, що відбувається. Як сталося так, що її думки матеріалізувалися в одну мить.
Стільки місяців страждати, думати, мріяти… І ось… вона поряд із ним, в його дорогому красивому авто…
Уже в салоні вона зняла свою шубку. Та видалася їй занадто вбогою. Для такої події і такого супутника… Піде так…
Гм! Про завершення цього самотнього і смурного вечора концертом Плевицької у «Савої» у товаристві Алекса Макміллана вона могла лише мріяти.
Алекс також мовчки кермував і дивився вперед. Ні слова, ні погляду, наче роздумував над тим, чи не шкодуватиме завтра про те, що робить сьогодні. Едіт здалося, він уже шкодує. Та, під’їхавши до «Савою», Макміллан повернувся до неї.
— Едіт, ви можете змерзнути… Якщо не погордуєте, це хутряна горжетка моєї дружини… вона вчора забула її в авто. Накиньте на плечі… Вона пасуватиме до вашої сукні.
Від несподіванки Едіт розкрила рота. Думки шалено закрутилися у голові: як вона повинна зреагувати зараз? Образитися? Зніяковіти? Вдати, що не зрозуміла значення його слів, що манто належить його дружині?
— Едіт… — повторив він майже суворо, — візьміть!
Він навіть не питав її думки. Перехилився назад.
Там, на задньому сидінні лежало хутро і велетенський букет квітів.
— Не знала, що ви прихильник таланту Плевицької, — тихо промовила вона, зиркаючи на квіти.
Макміллан промовчав.
Плечі Едіт Тюдор-Харт огорнуло тепле розкішне хутро. Воно пахло його дружиною, манірною англійкою, яку вона вже ненавиділа. Едіт хотіла щось запитати, та він діяв занадто самовпевнено і швидко. Її рука розтанула у його долоні.
За кілька хвилин вони, наче справжня пара, прямували вестибюлем «Савою». Алекс тримав у руках букет, загорнутий у жахливий цупкий папір — з його витонченим смаком британця купити такий паскудний віник!
Едіт і сама почувалася жахливо: сукенка, черевички, чуже манто її дратували та додавали невпевненості. Здавалось, вона собі вже не належала, підвладна волі цього бездоганного чоловіка, що делікатно підтримував її за талію.
Усе відбувалося в імпровізованому концертному залі «Савою», де зібралася добірна лондонська публіка. Проте жодного знайомого обличчя Едіт не помітила. Це було добре, хоч вона і не сумнівалася, що у такому скупченні людей все одно знайдеться хтось із агентів Дейча, і той ще до ранку знатиме про її із Алексом походеньки.
Вона усе ще намагалася зібрати думки докупи, та коли на сцену вийшла Плевицька, її трепетний спів і близькість Макміллана геть збили Едіт з пантелику.