Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.
- Автор: Антология, Винничук Юрий Павлович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-6585-8, 978-966-03-6586-5
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.». Краткое содержание книги:
Створення антології літератури Львова вже давно на часі. Адже такої кількості книжок і часописів не видавали ніде в Україні, окрім Львова, ще із Середньовіччя. Вихованці західних університетів, такі як Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович та інші, жили у Львові й творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі. Давньою писемною українською мовою писали в XVI–XVII ст. Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький. Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон». Перший том антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані зі Львовом і Львівщиною. У виданні також представлені народні та літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.
Перейти на страницу:
* * *
Гей і сам же я не знаю, що так мені нудно,
Тільки-м раз тя, серце, бачив, вимовити трудно.
Гей полюбив, не зблудив, гідна з гідним хороша,
Хоч і страчусь до гроша.
А старатись ревно буду, аби позискати,
Ласку твою, моє серце, знову отримати.
Гей, а за тим, а при тім, чи не буде прилюдна
Твоя мова облудна?
До ніг твоїх упадаю, не одмовляй тому,
Хто приїхав одшукати ласку в твоїм дому,
Гей же, вірному свойому, котрий прагне вік цілий
Завше бути зичливий.
Гей, поїду пораджуся старенької матки,
Гей, чи скаже, чи не скаже тебе, мила, взяти.
– Гей поїдь же, одвідь же, а при тому старайся,
Що мя любиш, признайся.
– Трудно Дунай переплисти, сили не втомивши,
Іще тяжче друга мати, кріпко не любивши.
Гей же, мила, несила зносить клопіт і тугу,
Завше з мислю про друга.
Полюбивши, кожен знає, дасть на теє руки,
Що кохання жодне щире не бува без муки.
Тії муки, розлуки хутко хай проминають,
Серця лиш не вражають.
Воріженькі облуднії мають про нас мови,
А вже ж бо нас обмовили од ніг до голови,
Та не дбаю, кохаю, богу смуток вручаю,
Ласки щиро чекаю.
* * *
– Анно, Аннусенько, панно, гарная Діанно,
Чом ти ізмарніла?
Чом ти ізмарніла і личеньком ізмінилась? Була не такая.
– Тужу і зітхаю, що тя, серце, не видаю
Та й перед очима,
Хоч провідай прийди і зі мною посиди,
Уже мені так марудно,
Сумно мені, милий, нудно
Без тебе, серденько.
– Сідлай, хлопче, свого коня
Да поїдьмо з полудня до твоєї голубки.
Там я її привітаю,
З кониченька не зсідаю:
– Чолом, мила панно!
– Чолом, чолом, моє серце,
Дай же ручку, облюбенче.
Із радості прошу в гості
До покою, поговоримо з тобою
Для ліпшої знайомості.
Ой гуляли, розмовляли, за здоров'я випивали,
За всіх кревних своїх.
– Многая літа, паноньку, многая літа, голубонько,
Зі мною заразом.
– Бувай же здорова, Аннусенько чорноброва,
Я од'їжджаю, поклін оддаю
В далеку дорогу.
Оставайся здорова!
– Чом так скоро від'їжджаєш, мов на лови,
Без мене молодої?
Знати погордився, що зі мною не насидівся,
Чи мене не любиш?
Дай же Боже, нам тоє, аби жили вкупі двоє,
У любій щирості і в Божій всесилості.
* * *
Добре чужую жінку любити,
Що вміє тайну любовну сокрити,
Серце свобідне, для тебе догідне
Без переміни,
Думи спокійні, кохать свобідні
Без одміни.
Мужик напився, спить і не чує,
Що його жінка зі мною жартує.
Каже наливать, повну випивать
В добрій приязні,
Оком моргає, плічком стискає
Без боязні.
На що так красна й хороша родилась,
До зваби легко отож нахилилась.
Годі любити, бо стануть бити,
Коли піймають,
Мужик побачить, києм позначить
І полає.
А коли прийде мужик до хати,
Треба, напевне, вже утікати,
Дубина шумить, за мною гримить,
Мушу пропасти,
Коли б у руки мужу на муки
Мені не впасти!
Ах, біда мені з чужою жоною,
Бо мужик уже гонить за мною.
Ой дубиною сукуватою
По плечах мірить,
Я присягаюсь, в ноги схиляюсь,
Він же не вірить.
Що ж мені бідному тут учиняти,
Вже чужу жінку годі кохати?
Ліпше відстати, власну шукати —
Думати стану.
На чужім гумні без пожитку мні,
Тож перестану.
Перейти на страницу: