Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Гей і сам же я не знаю, що так мені нудно, Тільки-м раз тя, серце, бачив, вимовити трудно. Гей полюбив, не зблудив, гідна з гідним хороша, Хоч і страчусь до гроша. А старатись ревно буду, аби позискати, Ласку твою, моє серце, знову отримати. Гей, а за тим, а при тім, чи не буде прилюдна Твоя мова облудна? До ніг твоїх упадаю, не одмовляй тому, Хто приїхав одшукати ласку в твоїм дому, Гей же, вірному свойому, котрий прагне вік цілий Завше бути зичливий. Гей, поїду пораджуся старенької матки, Гей, чи скаже, чи не скаже тебе, мила, взяти. – Гей поїдь же, одвідь же, а при тому старайся, Що мя любиш, признайся. – Трудно Дунай переплисти, сили не втомивши, Іще тяжче друга мати, кріпко не любивши. Гей же, мила, несила зносить клопіт і тугу, Завше з мислю про друга. Полюбивши, кожен знає, дасть на теє руки, Що кохання жодне щире не бува без муки. Тії муки, розлуки хутко хай проминають, Серця лиш не вражають. Воріженькі облуднії мають про нас мови, А вже ж бо нас обмовили од ніг до голови, Та не дбаю, кохаю, богу смуток вручаю, Ласки щиро чекаю.