Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.
- Автор: Антология, Винничук Юрий Павлович
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-6585-8, 978-966-03-6586-5
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.». Краткое содержание книги:
Створення антології літератури Львова вже давно на часі. Адже такої кількості книжок і часописів не видавали ніде в Україні, окрім Львова, ще із Середньовіччя. Вихованці західних університетів, такі як Юрій Котермак (Дрогобич), Павло Русин з Кросна, Себастіян-Фабіян Кльонович та інші, жили у Львові й творили то латиною, то польською, але проявили себе великими патріотами Русі. Давньою писемною українською мовою писали в XVI–XVII ст. Лаврентій і Стефан Зизанії, Іван Борецький, Памво Беринда, Йоаникій Волкович. А ще Іван Вишенський, Юрій Рогатинець, Мелетій Смотрицький. Перші сценічні твори українською мовою теж з'явилися у Львові. То були інтермедії «Продав кота в мішку» та «Найліпший сон». Перший том антології завершується літературою початку XX ст. і знайомить читачів не тільки з українськими класиками, але й з менш відомими авторами та класиками польської і австрійської літератури, які були пов'язані зі Львовом і Львівщиною. У виданні також представлені народні та літературні казки й оповідання, які зацікавлять широкі читацькі кола.
Перейти на страницу:
ШСНЬ СВІЦЬКА
Вимовити мені трудно, що тя люблю,
Але серцю мому нудно, що тя згублю.
Що тя люблю, як свою душу,
Сам тобі правду да признати мушу.
А ти мене ци не любиш, ци не знаєш,
Що навіки мене згубиш, если знаєш.
Що для тебе, ах мені горе,
Сам втоплюся да в Чорнеє море.
Не завдавай серцю туги, дівчинойко,
Не допускай умирати, голубонько.
Дай мені місце, серце, в себе,
Так мене люби, яко і я тебе.
Бійся Бога, глянь на мене оченьками,
Розвесели серце моє розмовами.
Дай рученьку, нехай бачать люде,
Що дівчинонька та моя буде.
А як же ти моя будеш, будеш знати
І навіки мою щирість пам'ятати.
Дай нам, Боже, вік щасливий,
Просимо в тебе, пане милостивий.
ШСНЬ СВІЦЬКА
Нехай нагородять неба твої труди
І тяжкого серця вздихання,
Которі для мене поносить завсегди
Щирої милості кохання.
Я тобі вірним серцем сприяла,
Поки-м в свободі своей гуляла
І друга вірного не мала.
А тепер, як милость нам руки зв'язала
Через поприсяги, то трудно
Тому, которому вірне слюбовала,
В парі проводити вік любимий.
Не знаю, чим би тобі платити,
Хіба й вдячністю нагородити
За твоє прихильноє кохання?
Нехай за тоє Господь свої дари
Зливає з небес з високості,
Щоби могли по милостной парі
Повіншовати взаємності.
Заки то Божа судила воля,
Чили то ж то моя така доля,
Що тебе моя приязнь минула.
Бо то єсть образа і присягши Богу,
А іншого щиро кохати;
Бо то за тоє на страшнім суді
Треба Богу отвіт дати.
Бог буде судил, як ся справовал,
Би-м за тоє пекла не достал
Навіки вічні.
ПІСНЬ МАНДРОВАНОГО ЛЯХА З ВАРШАВИ
Да йшов ляшок із Варшави,
На нім бути, сукні шарі.
Мам при боку канчука,
Не боюся мужика.
Да йшов ляшок маковиком,
Надибав жінку з чоловіком.
Помагай-бог не дав
І шапочки не здонняв.
Мужик його привітав,
За чуприну вихитав.
От так, ляшку, добре знай,
Помагай-бог давай.
Да пішов ляшок понад Бугом,
Аж там оре мужик плугом.
Ой, став ляшок гадати,
Щоби єму сказати.
Да гадав ляшок до півдня,
Прийшов пішком до плуга.
Бодай здоров, ляшку, був,
Помагай-бог чом забув?
Да подай, хлопче, батога,
Буду вчити ляшка я
Помагай-бог давати
І шапочку знімати.
Да біда ляшка спокусила,
Прийшов ляшок до русина.
Помагай-бог не дав
І шапочки не здонняв.
І той його привітав,
За чуприну вихитав,
Познав русин, що ляшок,
Бо під носом порошок.
Гей, пішов ляшок дорогою,
Надибав білу гусь над водою,
Помагай-бог, біла гусь,
Навчила мене тая Русь,
Леч ось ідет медвідь кусий,
А він мовит, що й то русин,
І зняв шапку хутненько,
Уклонився низенько.
Медвідь мовит: що, лях, грати?
Почав з ляшком жартовати.
Медвідь з ляхом попіграв
І чуприну обідрав.
Перейти на страницу: