Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
Виходить, треба свідомо поєднати революцію з наукою, виробити якийсь підхід, якийсь метод. І тоді ти доможешся того, що кожен день і кожна година сповняться могутністю й силою і перемога буде частою гостею за твоїм робочим столом!
13 березня. Це був початок, початок шляху. Я згадую зараз своє життя, наче руками обмацую кожен його вузлик, розплутую і пильную за струмочками-нитками, що простяглися в далечінь. Які різні їхні витоки, як химерно сплелися вони в один чудовий і дивовижний клубок — мій сьогоднішній день!
Ось іще одна нитка. У купі книжок, які я випадково підібрав, були тоненькі брошурки. Назви їхні викликали зачудування, автор — повагу. Видані року двадцять восьмого в Калузі, надруковані на папері, який швидко постарів, вони довго не цікавили мене. Я перегорнув їх і, не знайшовши жодної формули, хотів було сховати. Автором був Ціолковський, геніальний мрійник і винахідливий інженер, але книжечки було присвячено зовсім не ракетам. Я пам’ятаю назви: “Воля Всесвіту”, “Любов до самого себе, або Істинне самолюбство”, “Причина космосу”. Від цих назв віяло чимось старезним. Чи міг я гадати, що в книжках з такими назвами ховалися неймовірні здогади, а в складних, часом плутаних, часом наївних розмірковуваннях рветься у височінь, обіймає Всесвіт остання воля Ціолковського, його заповіт!
Якось розгорнув я одну з цих брошурок саме посередині, і дивовижний світ відкрився переді мною, світ ясного, незгасимого оптимізму, світ радості пізнання, його необхідності, світ величних шукань.
Ні, Ціолковський був не тільки конструктор фантастичних, навіть у ці повоєнні роки, проектів і пропозицій; ні, не лише ракети й штучні супутники хвилювали його думки! Він дивився набагато далі, мріяв про більше, і його пошуки в галузі міжпланетних перельотів, які стали здобутком усього світу, виявились лише частиною ширшого плану, що його здійснити могло тільки все людство загалом, тільки за майбутніх тисячоліть. І чимось невловимо знайомим війнуло з цих сторінок. Знайомим до болю… “А навіщо живуть люди, Альошо, голубе мій?” — зринули раптом у пам’яті слова.
Так ось про що думав Ціолковський, ось про що він мріяв! Ось чому взявся розробляти теорію міжпланетних перельотів. Не просто цікавість і не сухий академічний інтерес до далеких світів збуджували його мислення.
17 березня. Чи буде людство вічно? Ось основне питання, яке не давало спокою Ціолковському. Все розвивається у світі, і наше Сонце, можливо, не завжди світитиме, що станеться тоді з людьми? Невже весь неймовірно складний шлях, яким мільйони років розвивається життя, скінчиться космічною катастрофою, невже Сонце, що згасає, буде винуватцем і свідком того, як життя почне відступати перед кригою, що насуватиметься, невже дивовижне й чудесне “плем’я двоногих не викрутиться” і його доля нагадуватиме долю тих ящерів, які сотні мільйонів років тому плавали в теплих водах минулих епох, пролітали в повітрі, топтали ногами-колонами буйну рослинність молодої Землі?
Ні, “плем’я двоногих” знайде вихід, знайде десятки, сотні рішень, і природа розкриє перед людським розумом таємниці космосу. І першим, щонайпростішим висновком для Ціолковського було прагнення знайти спосіб залишити Землю, в пошуках тепла й світла розселитись у навколосонячному просторі.
Жити, творити, мислити навіть у відірваних від Землі літаючих лабораторіях, збирати врожаї незнаних плодів у прозорих невагомих оранжереях, які вільно плавають у безповітряному просторі…
Так народилась його думка про ракету. Так з’явились проекти штучних супутників Землі, ескізи багатоступеневих ракет, які нині десятками злітають у небо.
А Ціолковський уперто звертався поглядом до зірок, до Сонця. Він знав, що й Сонце мало свою Історію, що воно загорілося колись, що не можуть минутися безслідно викидання речовини з його глибин щодня, щосекунди. Він наводить цифри. Він з тривогою й надією запитує себе, у чому дивовижна живучість Сонця і далеких зір, як може поєднуватись щедрість і довговічність, чи встигне людство опанувати сили природи, підкорити їх собі… Він вірив у те, що зорі не зникають. “Зірки гаснуть і займаються знову”, — так писав він.
Гаснуть і займаються знову! Не утворюються, старіють і вмирають, а, вмираючи, виникають знову, можливо зовсім іншого роду, іншого спектрального класу, з іншими умовами температур і тисків. Ось і зараз переді мною одна з цих книжок… Послухай:
“Планети й сонця вибухають, наче бомби. Яке життя вистоїть при цьому! Світила холонуть і позбавляють планети свого життєдайного світла… Куди тепер подітися їхнім мешканцям?.. Ви ще скажете: рано чи пізно всі сонця згаснуть, життя припиниться… Цього не може бути! Сонця безперервно загоряються, і це навіть частіше за їхнє згасання”. Так де ж рятунок?