Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Краби калорійніші! — авторитетно заявляє один із них, гортаючи довідник. — Тільки чому в них такий запах?
— Вони морські! Справжнісінькі морські краби! — пояснює перекупка.
А дні, які я просидів у бібліотеці, що дивом вціліла? Вривається у прохолодний зал сміливе й радісне сонячне проміння. Навпроти військовий — офіцер. Він обережно поклав свою ногу, що не згинається, на край сусіднього стільця й напружено гортає підручник з металургії. Двоє школярів, затуляючи один одному рота, пирскають над потріпаним томиком “Золотого теляти”, та й як стриматись, адже стільки сонця и стільки солоного вітру спресовано, стиснуто й так мистецьки вкладено в ці сторінки.
Завтра спекулянтці обстрижуть крила, завтра військовий підійматиме з руїн домни й мартени славного нескореного Донбасу або висаджені заводи Дніпропетровщини, завтра вчорашні десятикласники підуть на завод чи в морехідне училище, а над пригодами бухгалтера Берлаги реготатимуть інші…
Завтра! А що я робитиму завтра? Що будувати, що обчислювати? Мені дали змогу вчитися тоді, коли, здавалося, важко було уявити, що можна взагалі вчитися! А слово, яке я дав собі, — зробити щось таке або ж відкрити, винайти, відшукати, щоб зазвучав у вухах голос, його голос: “Добре йдеш, Альошо, молодець!..”
Та куди мені! Увесь з головою поринув у книги! Адже перший курс я скінчив до війни, тепер мерщій повторив, а там, там не було нічого, що б не викликало в мене гострої зацікавленості й прагнення знань. Віриш, коли бачив книжку, просто штовхало в серце: “Прочитай, дізнайся, а раптом знадобиться?”
Знати! Яке це чудове слово! Та хапатися за все — не зробити нічого! І перед державними екзаменами, яких я, правду кажучи, не боявся, в голові в мене була справжнісінька каша. Сотні розрізнених теорем і задач; не соромно собі зізнатися, що багато я зрозумів тільки до половини, дещо запам’ятав механічно. Відповісти на екзамені зможу, а копни глибше — поплив… Радився з викладачами. “Не цікавить якийсь один розділ? Цікавить усе? Це минеться. Ось прочитайте цю статтю, цю книжку, помізкуйте гарненько, юначе, над цією ось задачкою!” Та книгу прочитано, задачу розв’язано чи не розв’язано, а в голові, як і раніше, список наук. Системи, якогось глибокого й послідовного ладу немає.
11 березня. Так, я мріяв про роботу, а майбутнє було неясне. Окремі вдалі рішення тільки доводили, що є якісь приховані можливості, не більше. Інколи в мене народжувались ідеї, намічалися цікаві теореми, проте розуміння того, що ім’я їм — легіон, що можна розтринькати життя на захоплюючі, але безперспективні дрібниці, стримувало мене. І десятки математичних розділів, які я вивчав, височіли переді мною гігантською і несформованою брилою.
— Олексію Олексійовичу, ви мені потрібні, — якось сказав мені декан — він усіх називав на ім’я й по батькові, — чоловік вольовий, тямущий і суворий, про якого студенти навіть пісні складали. Я пам’ятаю одну. Про студента, що, йдучи на лекцію, ніяк не зміг обминути привабливий куточок ринку, де стояли величезні барила з виноградним вином. І раптом назустріч йому “сердитий, три тижні неголений, сам декан гордовитий похмуро і грізно ішов”. Він таки справді не любив голитися, справді був сердитий і до того ж насмішкуватий, та в його кепкуванні був розум і тривога за кожного з нас.
— Ви мені потрібні. З вами щось коїться недобре, га? Так, так, зараз весна, незабаром ви випурхнете в широкий світ, а з вами щось не теє. Закохались? Дуже поширена хвороба цієї пори року. Ну, не коліть мене так очима, я все бачу, Олексію Олексійовичу… Вам привидівся уві сні вільний морський розбишака, ви порівняли його приємне неробство з вашими нуднющими заняттями й зрозуміли, що мали б вступити до консервного інституту, де на останньому курсі складають протипожежну справу, а не… До речі, ви не повернули мені останнього направлення на екзамен!
— Ось воно, — я простягнув аркушик, схожий на багажну квитанцію.
— Ви матимете прекрасні оцінки, Олексію Олексійовичу, і я не бачу підстав для смутку! Що сталося?
Коли я плутано розповів усе, декан тихенько розсміявся й проказав:
— Все розвивається цілком нормально. Це у вас шумує сила богатирська. Дай вам зараз вісь земну — і ви її з коренем висмикнете! Наламали б дров! Через таке проходять майже всі. Потім заспокоюються, починають служити, ходити щодня на роботу — дуже корисна вправа, до речі…