Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
Історія світу велично і владно вступила в моє повсякденне життя, історія світу, історія Всесвіту. Атоми, їхні ядра, незліченні частинки — дійові особи цієї історії; громаддя зірок схожі на вулики-міста; неосяжні туманності, що в них некваплива природа немов тче якийсь новий сюрприз, гігантською напівпрозорою завісою ховають загадкові лаштунки світобудови.
То як же зайнявся цей “вічно живий вогонь, що спалахує закономірно, закономірно згасає”, які сили природи, сили, що не знають упину, не підвладні смерті, безперервно, мільярди років, у всіх куточках безмежного простору творять і руйнують, і знову творять, і знову руйнують? Який плуг переорав простори Всесвіту й посіяв у них сяючі сонця? І зірка допомагала зірці, бо інакше й бути не могло, інакше зорі не скупчувалися б у громаддя галактик, до двохсот і більше мільярдів зірок у кожній, а, навпаки, були б розсіяні зовсім безладно.
22 березня. Неможливо зрозуміти походження атома без того, щоб не зазирнути в минуле зірки, неможливо зрозуміти походження зірки, не пов’язавши його з утворенням того галактичного скупчення, до якого вона належить. Усе пов’язано, від атома до галактики, — так уявляв собі Всесвіт Ціолковський, — і в безкінечних перетвореннях речовина проходить якісь стадії розвитку, ніде себе не повторюючи, ніде не лишаючись незмінною.
Зробити підвладними своїй волі, підкорити наймогутніші, найгрізніші сили природи — ось про що мріяв Ціолковський. Зробити так, щоб ніщо й ніколи, навіть у найвіддаленішому майбутньому, не наважувалось загрожувати людству; мріяти й будувати, кохати й сіяти хліб — ось справжнє покликання людини, і вона змете зі свого шляху все, що спробує їй стати на заваді. Силою свого розуму підкорить собі вогненні надра зірок, як її напівголий предок розумом і хитрощами приручив диких коней та полум’ям багать перетяв дорогу до своєї печери ведмедеві й вовкові.
Тепер, коли я знаю, що пройдено найтяжчу ділянку на шляху до мети, я вдячний кожному, хто дав мені до рук книжку, хто розтлумачив незрозумілу фразу, хто наштовхнув на потрібну думку.
Жартівник Вася-Василько — я розповідав тобі про нього — і гадки не мав, які сили душі моєї спустив з ланцюга. Він любив похизуватись, та якоюсь по-особливому вільною була його думка, вона нагадувала веселого, безтурботного птаха, що, стрекочучи й наспівуючи, відшукує й вилузкує ялинкову шишку в густому тумані… Сміючись, він розповідав мені, як придумав “нове числення” просто на екзамені. Я зустрів його викладача і запитав, чи правда це? “Ні, що ви, — відказав мені викладач, — те, чого наплів мені цей білявий лейтенант, давно відоме, він дав обґрунтування матричному[3] аналізові. Я поставив йому п’ятірку ось чому. Рядом запитань я точно з’ясував, що про матричний аналіз він і не чув, що придумав він усе це самостійно, пройшовши на моїх очах той шлях, який коштував великим математикам багатьох зусиль. Погодьтесь, що сміливість і здогадливість повинні дістати винагороду, і я поставив йому п’ятірку… Не знаєте, що з ним, він, здається, знову на фронті?”
Ні, Вася-Василько листів писати не любив, єдиний лише раз надіслав нам листівку, сповнену нестримної віри в близьку перемогу й співчуття до нас, “тилових товаришів”, яких позбавлено щастя крокувати поряд з ним, Васею, дорогами війни в самісіньке лігво фашистського звіра. Він обіцяв надіслати нам на згадку погони першого ж гітлерівського генерала, якого зустріне на шляху, та відчувалось, що всі ми стали для нього далекі.
Час од часу я пригадував докази, які наводив Василько. День по дню хвилювання охоплювало мене. Адже те, що зробив Василько, зробив легко, як усе, що він робив, від праці воїна до пісні, було якимсь надзвичайним випадком, що вразив навіть таку строгу й точну людину, якою був Гофман, котрий екзаменував його. Можливо, Василько, сам того не відаючи, відкрив вузеньку шпарку в умінні створювати нове в самій святині математики. Можливо, мій декан не зовсім мав рацію, коли надміру висміював існування такої науки наук. “Як висмоктати з пальця теорему”, — так він називав подібний підхід до справи. Так, так, дорогий товаришу декан, Василько, нічого не знаючи про цілий розділ математики, з ходу висунув ряд положень, що були зовсім не очевидні для нього!
Але чому, розповідаючи, як він складав математику, Василько креслив на папері кружала якоїсь спіралі?
3
Теорія матриць — один із розділів лінійної алгебри. Матриці застосовують під час розв’язування й дослідження систем лінійних рівнянь, а також у багатьох питаннях математичного аналізу, механіки, електротехніки.