По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Нащо пані крутить мені голову, — сумно, вже без злості, продовжувала Гелена, — Пані прислали до. мене, щоб вона ніжно й ласкаво пролізла мені в душу, все випитала, довідалася. Даремні надії! Я католичка. Я мовчатиму й терпітиму, як мовчали й терпіли перші християни, не боячись ніякої муки. Мати божа дасть мені сили.
Оксана сіла на низеньку колоду, дістала сигарети, запропонувала Гелені. Та жадібно подивилась на сигарети, але відмовилась.
Оксана запалила.
— Послухайте, пані Гелено, й подумайте над моїми словами. Я скажу вам ще одну правду. І не одну, а відразу дві. Так, мене послали, щоб я, беру ваші слова, залізла пані в душу і про все довідалася. Пані цьому вірить?
— Так.
— Чудово. Тепер ще одна правда. Мені невигідно її відкривати, бо вона настроїть пані проти мене, і я б могла цю правду приховати. Але я не приховаю. Пані — католичка, вона вірить у бога, а я в бога це вірю. Я — атеїстка.
— О-о! — наче стогін вирвалося з грудей Гелени. Вона дивилась на Оксану напіввідкривши рота, з неприхованим страхом.
— От бачите, ви злякались мене, — засмучено промовила Оксана. — Але я сказала правду. Я не збираюся сперечатися з пані про релігію, але пані прекрасно знає, що серед релігійних людей є і негідники, й злочинці. Хіба серед гітлерівців мало католиків, але ж це не перешкоджає їм убивати католиків поляків. І не лише дорослих, а й дітей. Я правду кажу, пані Гелено?
— Правду, але я пані не вірю.
— Як же так? — усміхнулась Оксана. — Пані визнає, що я кажу правду й…
Розвідниця не договорила, помітивши, що Гелена не слухає її. Знову з’явилася туга в очах, знову тривога, біль, радість на обличчі — Гелена знову почула плач дитини. «Вона мати»… — здогадалась Оксана.
— Пані Гелено, скільки років вашій дитині?
Жінка здригнулася й, не змігши приховати свого подиву, видивилась на дівчину. Зрозуміла, як та здогадалась, облизала рузпухлі губи.
— Я попрошу в пані сигарету…
Запалила, жадібно затягуючись димом, сказала розгублено:
— Рік і вісім місяців моїй дитині.
— Вона лишилася там? — тихо й співчутливо запитала Оксана.
— Так… — з легким викликом підвела на неї очі Гелена.
— А чоловік? Його немає живого?
— Так! Пані швидко про все здогадується. Чоловік загинув рік тому. А пані одружена?
— Ні, — сказала Оксана. — Той, кого я кохала, теж загинув. У мене на очах… Пані вірить мені?
— Вірю, — задумливо кивнула головою Гелена. — В це можу повірити. Пані теж могла зазнати багато тяжкого. Війна…
— А в те, що я вам друг, а не ворог, повірити не можете? — з гіркою посмішкою запитала Оксана.
Очі Гелени знову стали холодними.
— Навіщо пані хоче мене обманути? Я ж бачу пані наскрізь, як на рентгені.
— Це було б добре… — повеселіла Оксана.
— Пані хоче, щоб я повірила, що вона радянська… — насмішкувато продовжувала Гелена. — Це смішно. Невже пані вважає мене дурненькою?
Справа поверталася досить дивно. Оксана здогадалася, що крайня ворожість Гелени викликана якимсь непорозумінням, яке необхідно було розвіяти якомога швидше.
— Хто ж я така, по-вашому? — запитала дівчина здивовано.
— Тільки не радянська…
— А хто ж?
Тепер Гелена не приховувала своєї ненависті. Так, вона ненавиділа дівчину, що сиділа перед нею, люто, всією душею, як найбільш небезпечного і погорджуваного свого ворога.
— Хто ж я така? — починала втрачати терпець Оксана.
— Українка! Бандерівка! — вигукнула дівчині в обличчя Гелена.
Це було так несподівано, що Оксана розсміялася.
— Пані Гелено, в такому разі, ми з вами вже друзі, — заявила вона весело. — Вставайте, вмивайтеся й будемо снідати. Признаюся, я вже добре таки зголодніла.
— Так, пані добра артистка, тому її й послали сюди. Хай пані скаже, якщо вона совітка, де вона так добре навчилася розмовляти по-польськи!
— А хіба я добре розмовляю?
— Для українки непогано.
— Дякую, — всміхнулася Оксана й перейшла на англійську, — Де ви жили в Англії? Вам сподобалася ця країна? Правда, що там часто бувають тумани?
Тут уперше на обличчі Гелени з’явилася розгубленість.
— Ви все зрозуміли? — продовжувала Оксана по-англійськи. — Зрозуміли, я бачу по очах. Бачите, я не запитую, де ви проходили підготовку, вчилися радіосправи, стрибали з парашутом і як звуть того, хто послав вас сюди. Мене це Не цікавить. Вставайте, пані Гелено. Будемо снідати.
Оксана подала руку жінці, щоб допомогти їй устати, і вражена Гелена прийняла її руку. Та перш ніж вийти з землянки, вона запитала: