Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
В той же час Кучма розумів, що Ющенко, а тим більше Тимошенко, прийшовши до влади, його не пошкодують і, ймовірно, таки притягнуть його до кримінальної відповідальності або за корупцію, або ж (що ще гірше) за вбивство Гонгадзе. Залишався ще один варіант: підтримати донецький клан, що мав свого представника в президенти — Віктора Януковича. У останнього при всіх його мінусах був один плюс: він не мав на меті посадити за ґрати колишнього президента Кучму.
Ще один кандидат — Віктор Медведчук, що обіймав на той час посаду керівника адміністрації президента України — також обіцяв Кучмі, що у випадку своєї перемоги «не дасть Данилича в обіду» та гарантує йому (як Путін Єльцину) спокійне життя. Обидва кандидати не мали широкої популярності серед населення, однак за ними стояли сильні клани, які були готові боротися за своє виживання до кінця. Опозиція тим часом перейшла в наступ, роз’яснюючи народу конституційний «виверт» Конституційного Суду України. В підсумку Леонід Кучма відмовився від участі у президентській гонці, поставив на Януковича (та програв все).
Дочекавшись прояснення ситуації з діючим президентом, до передвиборчого марафону ринула численна рать кандидатів (26 осіб), кожен з яких намагався переконати виборців, що саме він зможе змінити життя пересічних людей на краще. Такої великої кількості претендентів, бажаючих ощасливити багатостраждальний український народ, Україна за всі роки незалежності ще не бачила. Найулюбленішим заняттям кандидатів стало паплюження конкурентів, внаслідок чого передвиборча президентська кампанія 2004 року стала найбруднішою — з погляду використання передвиборчих технологій.
На програми кандидатів ніхто не звертав уваги, оскільки вони практично нічим не відрізнялися. Із загальної одноманітності, тим не менше, вирізнялися два Віктори: Янукович та Ющенко. Зовсім різні та не подібні один на одного кандидати дуже скоро визначились як основні. Кандидатом від влади став діючий прем’єр-міністр Віктор Янукович. Його відкрито підтримувала Росія, яка сподівалася, що через Януковича їй вдасться встановити повний політичний та економічний контроль над Україною. Водночас колишній донецький губернатор був надією української олігархії, особливо донецької.
Народився він неподалік від міста Єнакієво у сім’ї машиніста паровоза Федора Володимировича Януковича та медсестри Ольги Семенівни Леонової. Віктор Янукович рано залишився без матері та виховувався бабусею Кастусею Янукович. Закінчивши з непоганими оцінками середню школу, він працював на Єнакіївському металургійному заводі та навчався в гірничому технікумі при заводі, а пізніше закінчив Донецький політехнічний інститут. У 17 років вперше був засуджений на три роки за участь в пограбуванні, однак, не встигнувши вийти з однієї в’язниці, одразу ж потрапив до іншої — на два роки, за побиття (тілесні ушкодження середньої тяжкості). Пізніше судимості були зняті «через відсутність складу злочину», на чому в майбутньому неодноразово акцентуватимуть увагу — і сам Янукович, і його прибічники.
Понад двадцять років Янукович працював керівником низки донецьких підприємств, що дозволило йому увійти до владної еліти шахтарського краю. З 1996-го до 2001 року він був головою Донецької обласної державної адміністрації та обласної Ради. Згодом закінчив факультет міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі і, вже перебуваючи на посаді губернатора (що завжди підозріло), захистив докторську дисертацію з питань управління розвитку інфраструктури великого промислового регіону (Донбасу). Услід за цим Янукович отримав звання професора, проте, вказуючи дане звання в анкеті, написав його з двома літерами «ф» і з однією «с»: «проффесор». Відтоді так його і називали в Україні — «проффесор Янукович».