Третя світова: Битва за Україну
- Автор: Фельштинский Юрий Георгиевич, Станчев Михаил
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Третя світова: Битва за Україну». Краткое содержание книги:
Наближалися парламентські вибори-2002. Все політичне життя країни підпорядковувалось підготовці до головної події року, яка мала кардинально змінити політичний ландшафт та життя України. Ющенко та Тимошенко, опинившись відстороненими від влади, розпочали підготовку до виборів, збираючи навколо себе численних прихильників, які щиро вірили, що дует Ющенка-Тимошенко кардинально змінить ситуацію в державі.
Парламентські вибори 2002 року
Важливою особливістю передвиборчого періоду стало перегрупування політичних сил та блоків, частина яких відчайдушно намагалася утримати владу; інша — захопити її. Згідно з новим законом, в Україні була створена система виборів, при якій 50 % депутатів обирали за партійними списками, а 50 % — в мажоритарних виборчих округах. Щоби пройти до парламенту, партія або політичний блок повинні були подолати чотирьохвідсотковий електоральний бар'єр. У той час як Тимошенко формувала опозиційний блок під своїм ім'ям, колишній прем'єр-міністр Ющенко оголосив про намір створити блок політичних партій під назвою «Наша Україна» (також опозиційний владі). У лютому 2002 року цей блок був офіційно зареєстрований. До нього увійшли 10 партій: Народний рух України, Українська народна партія, Ліберальна партія України, Конгрес українських націоналістів, Християнсько-демократичний союз, Молодіжна партія, партія «Реформи і порядок» та інші.
На проведених у березні 2002 року парламентських виборах до Верховної Ради, в яких взяли участь 62 політичні партії, об'єднані у 30 виборчих блоків, за підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі чотирьохвідсотковий рубіж подолали: блок «Наша Україна» на чолі з Ющенком — 23,55 %; Комуністична партія України (КПУ) — 20,01 %; блок «За єдину Україну» (В. Литвин) — 11,79 %; БЮТ — 7,25 %; Соціалістична партія України (СПУ) Олександра Мороза — 6,87 %; Соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о)) Віктора Медведчука — 6,27 %.
Блок «Наша Україна» Віктора Ющенка отримав підтримку в центральній та західній частині України; комуністи — на південному сході України та в Криму; блок «За єдину Україну» — на півдні та сході. Народний Рух — мав свій сталий електорат в Західній Україні. Блок Юлії Тимошенко підтримали здебільшого у Києві та Дніпропетровську.
У самій Раді нового скликання партії та блоки, які перемогли на виборах, утворили свої фракції. Блок Віктора Ющенка «Наша Україна» отримав 112 мандатів, «За єдину Україну» — 101, КПУ — 65, СДПУ(о) — 24, СПУ — 23, БЮТ — 22. Ще 103 місця у Верховній Раді розподілили між собою представники дрібних партій, які увійшли до парламенту за результатами голосування по мажоритарних округах, а також безпартійні. Якщо пости спікера та віце-спікерів у впертій боротьбі завоювали представники «Єдиної України» (так званої «Єди») та об'єднаних есдеків, то керівництво ключовими парламентськими комітетами перейшло в руки «нашистів» (так називали членів фракції «Наша Україна»).
Ющенку та його прихильникам вдалося виграти парламентські вибори, але переговори з формування парламентської більшості він програв. Як часто буває в політиці, перемагають одні, а виграють — інші. Боротьба за парламентську більшість, а як наслідок цього й боротьба за посаду прем'єр-міністра, тривала з травня по грудень 2002 року. Пропрезидентські сили, скориставшись неоднорідністю опозиції, яка не зуміла виробити чітких принципів взаємодії, залучили на свій бік соціалістів та комуністів й сформували парламентську більшість. Завоювавши більшість у парламенті, прихильники президента Кучми розчистили собі дорогу до влади, посилили свій економічний та політичний вплив у країні, відновили колишні корупційні схеми приватизації, використали можливість призначення на високі державні посади «потрібних людей» та, навпаки, звільняли тих, хто стояв на їхньому шляху.
Вперше за роки незалежності України було утворено коаліційний уряд. Тільки він перетворився на уряд на чолі зі ставлеником Ріната Ахметова та донецького клану, прем'єр-міністром Віктором Януковичем. Опозиції нічого не залишалося, як продовжувати боротися за подальшу демократизацію й виробляти нову стратегію боротьби за владу на майбутніх, тепер уже президентських виборах.
Президентські вибори 2004 року
До президентських виборів сторони почали готуватися задовго до їх офіційного оголошення. Більшість українських виборців продовжували вірити та сподіватися, що ці президентські вибори стануть переломними в історії країни. Панівна верхівка розуміла, що чесні та демократичні вибори вона за жодних обставин не виграє, однак здавати свої позиції не планувала, тому придумала механізм продовження свого існування. Конституційний Суд, що знаходився під контролем президента Кучми та його прибічників, визнав, що у відповідності з новою українською Конституцією 1996 року президент Кучма обіймав свою посаду усього один термін, оскільки вперше його було обрано ще до прийняття нової Конституції України. Тож суд встановив, що Кучма може висуватися на другий (а не на третій, як було насправді) термін на виборах 2004 року. Підконтрольні уряду українські ЗМІ почали роз’яснювати народу «правильність» висновків Конституційного Суду, а сам Кучма уважно спостерігав за реакцією суспільства, тому що не знав, як діяти: висувати свою кандидатуру чи відмовитися від участі у виборах й підтримати кандидатуру Ющенко.