Після війни. Історія Європи від 1945 року

16 червня 1989 року — на тридцять перші роковини його загибелі — останки Імре Надя та чотирьох його колег урочисто перепоховали як народних героїв. За деякими оцінками, 300 тисяч угорців вийшли на вулиці, а мільйони інших дивилися захід по телевізору в прямому ефірі. Серед тих, хто виголошував промови над могилами, був Віктор Орбан, молодий лідер «Молодих демократів», який не міг не зауважити, що деякі комуністи, присутні на перепохованні Надя, були тими самими особами, хто лише кілька років тому так затято лаяв ту саму революцію, якій вони тепер співали дифірамби.

Це було справді так. Цікавою особливістю угорського виходу з комунізму було те, що його здійснили самі комуністи: лишень у червні між протилежними сторонами відбулися переговори за круглим столом, які свідомо наслідували польський приклад. Це викликало певний скептицизм серед тих угорців, які були проти комунізму і для яких воскресіння Надя, як і раніше його страта, були внутрішньопартійною справою, що мало стосувалася інших численних жертв режиму. Але недооцінювати символізм перепоховання Надя було б неправильно. Це було визнання поразки, зізнання, що Партія та її очільники живили, сповідували і нав’язували брехню.

Коли Янош Кадар лише через три тижні помер — у той самий день, коли Верховний суд Угорщини оголосив повну реабілітацію Надя, — разом із ним помер і угорський комунізм. Залишалося тільки погодити формальності щодо похорону. «Керівну роль» партії скасували; на наступний березень були призначені багатопартійні вибори; а 7 жовтня комуністи — Угорська соціалістична робітнича партія — перехрестилися на Угорську соціалістичну партію. 23 жовтня парламент, який усе ще переважно складався з депутатів-комуністів, обраних за старого режиму, зі свого боку проголосував за те, щоб країна називалася просто — Угорська Республіка.

Угорська «революція» 1989 року мала дві відмінні особливості. Перша, як ми побачили, полягала в тому, що це був єдиний перехід від комуністичного режиму до справжньої багатопартійної системи, впроваджений повністю зсередини. Другий момент, на який варто звернути увагу, — це те, що тимчасом як у Польщі, а пізніше — у Чехословаччині та інших країнах події 1989 року здебільшого були зосереджені всередині держави, угорська трансформація відіграла ключову роль у демонтажі ще одного комуністичного режиму — східнонімецького.

Сторонні спостерігачі вважали Німецьку Демократичну Республіку найменш вразливою з усіх комуністичних режимів, і не лише тому, що всі були переконані, що жоден радянський лідер ніколи не допустить її занепаду. Зовні НДР, зокрема її міста, могла здаватися похмурою та пошарпаною; таємна поліція, Штазі, як відомо, була присутня всюди; а Берлінський мур залишався наругою над мораллю й естетикою. Але багато хто вважав, що економіка Східної Німеччини перебувала в кращому стані, ніж економіки її соціалістичних сусідів. Коли перший секретар Еріх Гонекер під час святкування сорокової річниці держави в жовтні 1989 року похвалився, що за економічними показниками НДР належить до десятки лідерів світу, було чути, як його гість Михайло Горбачов доволі гучно пирхнув. Що-що, а продукувати й поширювати неправдиву інформацію режиму вдавалося добре: багато західних спостерігачів повірили Гонекеру на слово.