Після війни. Історія Європи від 1945 року

Ухваливши непросте рішення відкрити кордон, лідери НДР сподівалися лише вивільнити захисний клапан, можливо, заробити трошки популярності, але насамперед виграти час, щоб запропонувати програму «реформ». Зрештою, Мур відчинився з тієї самої причини, з якої його було зведено й закрито за одне покоління до того: щоб зупинити демографічну кровотечу. У 1961 році ця відчайдушна хитрість спрацювала; у 1989 році також: напрочуд мало східних німців назавжди залишилися в Західному Берліні або виїхали до Західної Німеччини, щойно впевнилися, що, повернувшись, не опиняться знову під замком. Але ціною цього запевнення було не тільки падіння режиму.

Після падіння Муру Соціалістична єдина партія Німеччини пройшла через останні (вже знайомі) конвульсії вмираючої Комуністичної партії. 1 грудня Фолькскаммер (парламент НДР) проголосував у співвідношенні 420 до 0 (п’ятеро утрималися) за видалення з Конституції НДР пункту про те, що державу «очолює робітничий клас та його марксистсько-леніністська партія». Ще через чотири дні Політбюро знову подало у відставку; було обрано нового лідера — Ґреґора Ґізі; а партію відповідно перейменували на Партію демократичного соціалізму. Стару комуністичну верхівку (включно з Гонекером та Кренцом) виключили з партії; влада (знову) сіла за стіл переговорів з представниками «Нового форуму» (як, за загальною згодою, найбільш упізнаваною з опозиційних груп); були призначені нові вибори.

Але навіть до того, як найновіший (та останній) уряд НДР під проводом дрезденського боса Партії Ганса Модрова почав писати «Програму дій партії», його дії та наміри були вже повністю неактуальними. Зрештою, східні німці мали варіант, недоступний для інших підданих народів — не існувало «Західної Чехословаччини» чи «Західної Польщі», — і вони не збиралися від нього відмовлятися. Цілі еволюціонували: у жовтні 1989 року демонстранти в Лейпцигу скандували «Wir sind das Volk» — «Ми — народ». А вже в січні 1990-го ті самі натовпи виголошували дещо скориговану вимогу: «Wir sind ein Volk» — «Ми — один народ».

Оскільки смерть німецького комунізму спричинила, як ми переконаємося в наступному розділі, смерть Німецької держави (у січні 1990 року мета вже звучала не просто вибратися з комунізму — і тим більше не «реформувати» його, — а потрапити в Західну Німеччину), із сьогоднішньої перспективи не зрозуміло, як тлумачити сподівання мас, які восени 1989 року повалили НДР. Утім зрозуміло, що ані партія (як в Угорщині), ані опозиція (як у Польщі) не можуть брати на себе заслуги за перебіг цих подій. Ми побачили, як багато часу знадобилося партії, щоб збагнути, у якому скрутному становищі вона опинилася; але її ідейні критики не надто її випередили.