Після війни. Історія Європи від 1945 року

І в Угорщині, і в Чехословаччині комуністична влада ніяково спиралася на мовчазну пам’ять вкраденого минулого. Але якщо в угорському випадку Кадар зі змінним успіхом разом із партією дистанціювався від сталінського спадку, чехословацькі лідери на такий крок не спромоглися. Вони й не намагалися. Вторгнення країн Варшавського договору в Чехословаччину в 1968 році та подальша «нормалізація» відбулися завдяки Ґуставу Гусаку, який перебував при владі з 1969 року. Навіть коли Гусак, якому на той час було 75 років, у 1987 році пішов з посади генерального секретаря партії (водночас залишаючись президентом держави), на його місце заступив Мілош Якеш — безумовно, молодший, але найбільш відомий своєю непересічною роллю в масових чистках початку 1970-х.

Насправді чехословацьким комуністам непогано вдавалося втримувати повний контроль до самого кінця. Ані Католицька церква (яка, може, й не в словацькому, але в чеському житті завжди була незначним гравцем), ані опозиційна інтелігенція не дістали широкої підтримки суспільних мас. Завдяки надзвичайно ефективній реалізації чисток більшість чехословацької інтелігенції, від драматургів до істориків і комуністів-реформаторів часів шістдесятих, усунули не лише з роботи, а і з публічної сфери. До 1989 року дехто з найсміливіших критиків комунізму в Чехословаччині, починаючи із самого Вацлава Гавела, були більш відомі за кордоном, аніж у власній країні. Як ми пам’ятаємо з попереднього розділу, власна організація Гавела, «Хартія–77», змогла дістати підтримку менш ніж двох тисяч підписантів серед населення в 15 мільйонів.

Звичайно, люди боялися наражатися на ризик, який створювала відкрита критика режиму; але варто сказати, що більшість чехів та словаків не були аж так не задоволені своєю долею. Чехословацька економіка, як і більшість інших економік у східноєвропейських країнах з початку 1970-х, була налаштована на постачання основних споживчих товарів, а в чеському випадку — дечого ще. Насправді Чехословаччина свідомо імітувала деякі аспекти західного суспільства споживання, зокрема телевізійні програми й види популярного дозвілля, хоча і на посередньому рівні. Життя в Чехословаччині було нудне, стан довкілля погіршувався, а молодь особливо обурювалася через повсюдну й репресивну владу. Але в обмін на ухилення від конфронтації з режимом та номінальну підтримку його заяложених гасел людям давали спокій.

Режим пильнував і навіть жорстоко придушував будь-які прояви незгоди. Тих, хто вийшов на демонстрації в Празі та інших містах з нагоди вшанування двадцятої річниці вторгнення в серпні 1988 року, заарештували; а неофіційним спробам провести семінар «Схід — Захід» у Празі швидко поклали край. У січні 1989 року, на двадцяту річницю самоспалення Яна Палаха на Вацлавській площі, Гавела й тринадцятьох інших активістів «Хартії–77» арештували й знову посадили (хоча якщо в минулі роки з Гавелом обійшлися суворо, то тепер його випустили вже в травні: він мав міжнародну репутацію, і поганим поводженням з ним влада могла наразитися на осуд).