Гімназист і Вогняний змій
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Серия: Юрко Туряниця #2
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: а-ба-ба-га-ла-ма-га
- ISBN: 978-617-585-138-8
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Гімназист і Вогняний змій». Краткое содержание книги:
Дивні речі кояться в столиці — одна за одною горять українські історичні будівлі. Деякі сліди ведуть до Першої зразкової гімназії, яка ризикує втратити репутацію ще й через... наркотики. Восьмикласник Юрко Туряниця разом з приватним детективом Назаром Шпигом та вірним бульдогом Джентльменом знову беруться за справу. Та чи під силу звичайному гімназистові випередити злодіїв і врятувати від забуття українську історію?..
У другій книзі відомого письменника Андрія Кокотюхи знову багато карколомних подій, смертельних небезпек, драматичних непорозумінь, покинутих будинків і, звичайно ж, страхітливого вогню.
Вранці у школі перетнувся з Вовою, подякував. Той поблажливо відмахнувся, даючи зрозуміти: коли справа хороша, він ще й не таке може. Говорити їм більше не було про що, тож Юрко змусив себе повернутися до навчання. Нехай пружина мишоловки накрутиться ще тугіше. Він уже зробив, що міг, тільки невеличкий штрих лишився.
Але гімназист уявити не міг, наскільки сильно хитнув маятник.
Уже перед останнім уроком, викладаючи на парту підручник з історії, раптом побачив у сумці складений учетверо папірець. Коли виходив на перерву лише десять хвилин тому, його там не було. Сумку теж закривав на замок — він завжди так робив.
— О, знайшов? - почулося позаду. - То я засунув.
Це запитав Коля Моховий - так говорив, ніби нічого не сталося.
— Ти? Звідки взяв?
— Отут валялося, - сусіда по парті показав пальцем під ноги. — Бач, написано — для Туряниці.
Покрутив Юрко аркуш. Справді, його прізвище було виведено з одного боку великими друкованими літерами. Він уже бачив таке, коли отримував погрози від Чорної Руки. Навмисне покручені букви, спеціально спотворений почерк.
— Ти в мою сумку поліз, — буркнув.
— Звиняйте, дядьку, — Моховий блазнювато розвів руками. — Думав, важливе щось впало. Ще наступить хто чи потягне. Не бійся, нічого я в тебе не вкрав.
Ну тебе, — тут Юркові справді стало соромно. — Дякую, що потурбувався. Просто погодься: отак приходиш із перерви — а в твоїх речах порпалися.
Та не порпався я! — спалахнув Коля. — І не читав, що то таке. Я чужих листів не читаю! Записок теж!
На них почали озиратися, і Юрко примирливо простягнув руку:
— Слухай, правда, давай уже мир. Ти допоміг, справжній друг.
Глянувши спідлоба, Коля, який не вмів довго тримати зло, легенько плеснув товариша по розкритій долоні своєю п’ятірнею.
— Хоч важливе щось?
— Не знаю.
Повернувшись до Мохового боком, Юрко розгорнув аркуш.
Такі самі друковані літери. Олівцем виписані, сірим.
«ДІМ. ГОГОЛІВСЬКА. НІЧ. СЬОГОДНІ. ДОГРАВСЯ»
Запашіли щоки. Ковзнувши на Колю й перехопивши його цікавий погляд, Юрко демонстративно акуратно склав послання. Провів по зігнутих краях, заховав папірець у кишеню.
— Дівчатка бавляться, — пояснив коротко.
— А, вони то вміють! — Моховий кивнув із розумінням. — Мені теж підкидали різні цидулки. То граються так. Шпалі взагалі написали: ти, мовляв, подобаєшся Ольці з паралельного класу. Він весь такий важний зробився. Пішов до неї, а вона обламала. Потім обоє шукали, кому б тирки за це дати. Фіг там знайшли.
Я не ведуся на таке, - процідив Юрко.
Тут зайшла історичка, й на цьому вони тему вичерпали.
Все одно урок минув, мов у тумані. Хоча зазвичай такий предмет як історія Юрка цікавив, іноді навіть дуже сильно, з усієї сили робив вигляд, що слухає вчительку. Та в голові роїлося зовсім інше.
Той, кого він прозвав Змієм — тут, у гімназії.
Не просто тут — він уже якимось чином вирахував Юрка. Зрозумів його інтерес. Тому й пише: догрався. Про що говорити: записку-поперед- ження підкинули саме йому. Не знати, як занесли в його клас. Навіть написана вона, аби тільки він зрозумів її зміст.
Прикро визнавати, та Назар Захарович Шпиг виявився правим на сто, ні — навіть на всі двісті відсотків. Просив без самодіяльності. Мало не заклинав не висовуватися, лягти на дно, сидіти тихо. Але гімназист не послухався. Ось тепер має — ніби правильно чинив, розбурхав невидимого ворога, змусив його діяти активніше.
І тим самим виказав себе остаточно.
Одного не зрозумів лише: цією запискою йому погрожують чи все ж попереджають, вказують місце наступного підпалу.
Доведеться зізнаватися сишику.
Каятися.
Хоча...
Коли продзвенів останній на сьогодні дзвоник і всі з гамором почали збиратися додому, Юрко трохи заспокоївся. Йому вдалося знайти вихід. Доведеться знову викручуватися. Проте не всякий бреше, хто іншому не всю правду каже.
Певну правду краще дійсно не знати.
Розділ двадцять перший
Тут пан Шпиг погоджується потрапити в пастку
- Так руки чухаються по шиї тобі надавати.
— Чого ж від вас ще чекати!
— Глянь, ще й огризається!
Шпиг чекав, як домовилися телефоном, біля входу в Ботанічний сад. Прочитав підкинуте послання, вислухав Юркову чи то доповідь, чи, радше, сповідь. Чим довше гімназист говорив, тим більше сищик похмурнів.