Велика Вітчизняна війна. Спогади та роздуми очевидця

«На початку серпня 1942 р. частини 197–ї піхотної дивізії, — розповідав він, — зайняли хутір Красний Басковського району. Власне, цей хутір покинули самі німці. Я одержав завдання штабу дивізії: взяти 6 чоловіків з так званої «трофейної команди», що складалася з всіляких калік, і реквірувати в хуторі всю худобу і продукти. В хуторі вже «хазяйнувало» невелике з'єднання одного з полків дивізії. Я з шістьма червоноармійцями–трофейниками, в супроводі політрука полку, приставленого до мене, очевидно, для догляду, направився в частину хутора під горбом, ближче до берега Дону. Коли ми ввійшли між хати, побачили групу червоноармійців, попереду із автоматом у руках ішов сержант із молодецьки закинутою назад шапкою–пілоткою. Ми йшли на яких десять кроків позаду цієї групи. Несподівано з бокової вулички, що вела до берега Дону, вибіг, підскакуючи на одній нозі, місцевий хлопчик 4–5 років. Сержант вмить дав «очередь» з автомата і цей хлопчисько, перерізаний кулями, упав. За якусь мить із–за того ж ріжка вийшла жінка з двома відрами на коромислі. Звуки пострілів вона, очевидно, чула щодня і вони її не стривожили. Вона завернула туди ж, куди біг хлопчик, — назустріч червоноармійцям (хлопчик був її синок, що бігав із нею до річки по воду). Вона дивилась на червоноармійців, не помічаючи, що її дитина лежить у крові. Коли погляд її упав на закривавлену дитину, вона крикнула; в цю мить сержант знову «дав очередь» і жінка упала, також перерізана кулями. В кілька скоків я підбіг до сержанта і, вихопивши пістоля, крикнув до нього: «Що ти, негіднику, зробив?» В цей час із сусідньої хати вискочив старший політрук батальйону 828–го полку (прізвище його забув) і, вихоплюючи на ходу пістоля, крикнув до мене: «Ти кого зачіпаєш, мерзотнику?… Уб'ю!…» І скермував пістоля мені в голову! На щастя, мій політрук встиг ухопити його руку і куля пройшла над головою, пробивши мою пілотку. Цей зухвалий політрук довго змагався, все хотів застрелити мене — теж офіцера — за те, що я насмілився перешкоджати нищити ворогів. На мої завваження, що цей сержант убив чотирирічну дитину і його ні в чому неповинну матір, політрук кричав: «Сержант діяв, як вірний син «родіни». Він — комсомолець, а не якась безпартійна сволоч. Тільки вчора його нагородили відзнакою «За храбрость». Всі, хто побував у ворога, — і люди, і собаки, і коти… — всі фашисти і зрадники, смерть всім «ізменнікам!» — гістерично кричав він.