Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Словом, тоді брата вдалося спекатися тижні за три. Спочатку він хотів лежати в лікарні, потім утік, а пізніше вся група розмістилася неподалік Юлиного будинку в наметовому містечку. Відкуп того року вона заплатила братикові небувалий — три тисячі доларів. Потім, за рік, він озвався, попросився в гості, пообіцяв, що поводитиметься пристойно, і слова дотримав, чим здивував Гараніну неабияк. Того разу Руслан навіть не здавався бомжем. На ньому був благенький, але — костюм, він підстригся, борода не висіла клоччям, а була охайно причепурена, він мав вигляд такого собі просвітника чи навіть проповідника-аматора зі своїм старомодним портфельчиком. У надрах цього портфельчика зникло п’ять тисяч доларів. Сума теж рекордна для Руслана Гараніна, проте він сказав — починає нове життя, знайшов себе, гроші навряд чи колись поверне, зате більше сподівається не просити, і взагалі — скоро сестра почує про нього щось хороше і незвичайне. Все це так здивувало Юлію, що вона навіть сама попросила брата лишитися в гостях. Він справді переночував, на ранок чинно попрощався і зник.
Отже, не відаючи нічого про брата два наступні роки, Юлія Гараніна не на жарт стривожилася, почувши про викрадення. Якби останній візит брата не минув без неприємних пригод, вона би списала цей дзвінок на черговий Русланів вибрик.
Але, по-перше, за ці два роки багато чого могло статися. Брат справді міг почати нове життя і накоїти такого, від чого його справді довелося б рятувати. Можливо, припустила того вечора Юлія, неадекватний брат вляпався в таке, звідки нема іншого вороття, крім як просити багату сестру банально викупити його життя з полону. Тим більше, що Юлія ніколи не забувала — Руслан справді хворий, і середовище, в якому він крутився, аж ніяк не сприяло зміцненню здоров'я. Та, по-друге, про жоден викуп не йшлося. Незнайомка по телефону не обмовилася про гроші, хоча це саме по собі було дивно: від імені Руслана з нею завжди відразу починали говорити про фінансові проблеми.
Чого ж тоді хотіла жінка? Попередити, що братик потрапив у біду? То він у біді останні двадцять п’ять років свого життя. З неї він сам не хотів рятуватися. Чим іще можна налякати його і, відповідно, його бувалу в бувальцях сестру?
Так і не дійшовши остаточної згоди з собою, Юлія Гараніна промовила сама до себе: «Я подумаю про це вранці», — цитуючи Скарлет О'Гару, героїню однієї зі справді небагатьох художніх книжок, які їй вдалося в своєму житті прочитати, після чого вляглася спати.
Як уже згадувалося, вона довго не могла заснути. Крутилася, зминаючи простирадло і відганяючи погані думки, мов набридливих комарів, і раптом поринула в сон — глибокий, темний і короткий. Бо прокинулася так само несподівано, як заснула, полежала в темряві, простягнула руку, намацала шворку від торшера, смикнула.
Лампа не загорілася.
Чомусь це миттю ввігнало жінку в паніку, вона смикнула ще раз, теж безрезультатно, і лише тоді в голові майнуло — вона ж сушила голову феном, сидячи в спальні на ліжку, для цього треба було висмикнути з розетки шнур від торшера, як вона завжди це робила, коли сушила волосся в спальні, та не завжди перемикала прилади назад. Якщо їй потрібне було світло почитати якусь газетку чи журнал — перемикала. А якщо ні, як оце напередодні, — так лишалося. Серед ночі Юлія майже не просиналася, світло вночі їй ніколи не було необхідності вмикати.
Ось і все.
Збагнувши — в страхів нема підґрунтя, вона полегшено зітхнула. Тепер би тільки заснути вдруге. Мучити себе і докладати зусилля, щоб знову поринути в сон, Гараніна тієї ночі не бачила потреби. Тому вирішила випити снодійне — просто й ефективно. Для цього слід встати, пройти до ванної кімнати, знайти в аптечці потрібні пігулки, прийняти одну, а краще — дві, і набратися сил для ухвалення рішень наступного ранку.
Юлія рвучко підвелася з ліжка.
Спальня була на другому поверсі будинку. Ванна — на першому. Гараніна не будувалася — купила готовий дім, а той, хто його будував, передбачив на двоповерхову хату лише одну ванну кімнату. Спочатку Юлія загорілася переробити, аби було, як за кордоном: по ванній та унітазу на кожного члена родини. Ось тільки її родина — це вона сама; не рахувати ж рідного братика, якого вона намагалася викреслити з життя, повноцінним членом сім'ї… Тому лишила планування, як є.