Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
— Так уже й зіпсував? Слухайте, Сахновський, без церемоній — кажіть, я можу допомогти.
— Проїхали, — відмахнувся Антон. — Сам упораюся. Значить, Ігор Крамар…
— Ігор Крамар, — Гараніна взяла ще одну цигарку, вкотре закурила. — У скажені дев’яності починав як бандит. Сидів, але недовго — вдалося викрутитися. Власне, то був такий фінт вухами: швиденько сів через дрібниці, аби уникнути серйозніших звинувачень. Потому як суд відбувся і Крамар пішов на зону, частину наближених до нього людей постріляли, хтось узагалі досі вважається зниклим безвісти, а нічого не варта шантрапа отримала на всю котушку. Тож коли Ігор Борисович вийшов, тих, хто знав про його минуле більш ніж треба, вже не було. Зате з’явилися нові люди, звідкись спливли капітали, Крамар зайнявся бізнесом.
— Конкурент?
— Боже збав, наші шляхи не перетинаються. Здається, тепер Крамар все ж таки більше схильний до легального бізнесу. Хоча колишніх бандитів не буває. Власне, це я і сказала кілька років тому одним серйозним іноземцям, котрі мали намір робити інвестиції в алкогольний бізнес. То — сфера інтересів Ігоря Борисовича, його територія. Іноземці шукали партнерів, хтось підказав Крамаря, але вони хотіли отримати інформацію про нього від сторонніх осіб. Ну, я і сказала, що знала і що вважала за потрібне.
— Ви зруйнували чужий бізнес?
— Лише попередила своїх зарубіжних партнерів, що їхні колеги можуть наразитися на проблеми, якщо почнуть робити спільну справу з людиною, за чиїми плечима — кримінальне минуле. Не переживайте, Ігор Крамар і без того нормально стоїть, спиртозаводи — його парафія. Але іноземні інвестиції втратив, — Гараніна розвела руками. — В нас була після того розмова…
— Погрожував?
— У вас досить приблизні уявлення про нинішні часи. Тепер навіть учорашні бандити одне одного не лякають. Сьогоднішніх відморозків вистачає, і це таких, як Крамар, між іншим, дратує. Тому він дружить із місцевою міліцією.
— Ага, корупція жашківського розливу!
— Чого б я шкірилася? Крамар — все ж таки вчорашній бандит. А сьогодні — бізнесмен, який у владу не лізе. Пропонували стати депутатом міськради, райради — відмовився. Правильно, краще триматися в тіні, подалі від так званих державних справ, і контролювати якогось лояльного депутата чи навіть кількох. Що Ігор Борисович, між іншим, і робить.
— Так у вас тут ще й велика політика!
— Велика, маленька — без різниці. Головне — Крамар запанібрата з начальником міліції. Ви його бачили, Костюк… Не те щоб вони зовсім друзі, але, хай там як, зі своєю проблемою до Костюка я не піду. Я ж казала на початку нашої розмови — я не дурна.
— Ви ще обмовилися про якесь там божевілля, — нагадав Антон.
— Про це пізніше, — Юлія додала до купки недопалків іще один. — Тоді ми з Крамарем просто обмінялися люб’язностями… Ну, а кілька місяців тому в мене з’явилися ще одні перспективні іноземні партнери. Французи. Вже не знаю, як вдалося винюхати про них Ігорові Борисовичу, тільки він під час однієї зовсім випадкової зустрічі місцевих підприємців у мерії так, ніби між іншим, натякнув: варто цим французам дізнатися про проблеми мого братика, і взагалі — про існування такого персонажа, співпраця з ними стане для мене досить проблематичною. Надто вже вимогливі вони до біографії партнерів, надто галантерейні. Натяк прозвучав не просто так. Крамар не лише хотів узяти реванш за ту історію — йому реально стали потрібні мої київські контакти, хоче перебити тендер на постачання своєї горілки в нову мережу мінімаркетів. Криза, знаєте, правила гри міняються…
— Чим це вам загрожує? Адже братик десь вештається світами…
— Ось і я про це: Крамар пообіцяв, що при потребі знайде Руслана. А тому нічого не варто зробити мені якусь відчутну подлянку.
— Навіть попри те, що ви даєте йому гроші?
— Саме через це! Зрозумійте нарешті: брат так чи інак залежить від мене. Про наші стосунки все місто знає. Особливо — Крамар, близький до начальника міліції. Варто Ігорові Борисовичу запропонувати Русикові, умовно кажучи, на двісті доларів більше, ніж моє звичайне відкупне, і той виконає будь-яке прохання Крамаря. Потім, звісно, спробує сісти йому на шию і присмоктатися, як до мене. Ось тільки з Ігорем Борисовичем такі номери не пройдуть. Зв’язатися з людиною типу Крамаря і качати свої права однозначно означає підписати собі вирок.
Нарешті рівняння склалося в голові Сахновського.
— Так. Ви вважаєте, що цей ваш Крамар…