Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Дівчина розкладала картярський пасьянс.
Усередині кабінет Крамаря здавався дорогим розкішним убозтвом. В очі тому, хто переступав його поріг, насамперед мусили впасти затрати на ремонт, а вже потім — його хазяїн, який сидів чомусь за величезним, явно антикварним столом, котрий своїми розмірами нагадував слона на дитячому святі повітряних кульок. Загальний монохромний інтер’єр кабінету, всі ці підвісні стелі, вбудовані шафи та офісні меблі, включаючи стіл засідань, який розташували, як і належить, перпендикулярно до робочого столу хазяїна кабінету, ще більше підкреслювали, наскільки чужорідним тілом видається серед усього цього пафосна антикварна річ.
Зате сам Ігор Крамар виявився досить монохромним, аби вписатися у загальну картину власного робочого кабінету. Складалося навіть враження: він стояв посеред кабінету просто так, як є — у білих штанях, білій сорочці («Бріоні» від інших торгівельних марок Антон відрізняти навчився, останнім часом більшість його пацієнтів одягалися «від Бріоні»), блискучих лакованих туфлях з гострими носаками і краватці, яка хоч і була пов'язана, проте все одно висіла на могутній шиї. А майстри, котрі шаманили з ремонтом, підлаштовували все так, аби і замовник ремонту, і інтер’єр кабінету доповнювали один одного гармонійно.
Насправді Сахновський бачив по-своєму неповторну картину: нечасто складається враження, що в цьому кабінеті може працювати інший хазяїн, і навпаки — що ця людина може керувати з якогось іншого кабінету.
Ну, а зовні Ігор Крамар нагадував товстенького пацюка. Не жирного — саме товстенького, такого собі ватажка пацючої зграї, яка не особливо лізе людям на очі, бо в них тут є досить харчів і всі умови для того, аби в найближчий час не померти з голоду. Або, продовжив порівнювати Сахновський, хазяїн цього кабінету — не пацюк, а тхір. Якому нема потреби ризикувати, крадучи курей та кролів, бо люди самі носять поживу, аби лиш дрібний хижак їх не чіпав.
Дрібний хижак, що вважає себе хазяїном усього лісу за відсутності ведмедя чи вовка.
— О, а я тебе знаю! — такою фразою зустрів гостя Крамар, хоча радості впізнавання особливо не відчувалося. — Забув? Ми в першій школі вчилися. Тільки я класом пізніше. Ну, не згадав?
— Не згадав.
— Тю! А я в «Однокласниках» почав висіти. Знаєш, завис капітально, наших шукаю.
— Знайшли?
— Та хоре тобі «викати»! Здоров!
Аби привітатися, Крамар не вийшов із-за свого антикварного чудовиська — просто підвів зад, аби простягнути вперед руку. Антонові довелося наблизитися до столу впритул, щоб потиснути її. Загострювати ситуацію від початку не хотілося — нехай поводиться так, як звик. Зрештою, Сахновський сподівався найближчим часом не перетинатися з Крамарем. Або навпаки: якщо доведеться в чомусь рахуватися з одним із місцевих ділків, хай товариські стосунки налагодяться вже тепер.
— Сідай, — Ігор кивнув на стілець, і поки Антон умощувався, виклацав щось на клавіатурі. — О, диви: знайшлися однокласники, навіть знайомі пацани просто з нашої школи. Роз’їхалися в основному. Один ось узагалі пише, глянь — думав, коротше, що мене вбили. Десь почув чи недочув, хер його… Я тут минулого року пацанів зібрав, типу зустріч шкільних друзів. Нічо’, народ був, відтягнулися… Свої в основному. А когось, прикинь, і правда вбили… Не поперло пацанам… Так значить, лікар?
— Лікар, — підтвердив Сахновський.
— Я здоровий узагалі-то, — вишкірився Крамар. — З Києва? Це в твоїй хаті того придурка знайшли?
Отакої! Схоже, відучора інформація про пригоду набула дуже конкретного характеру, навіть персоніфікованого характеру. Чого дивуватися, зрештою… Містечко невеличке, подій не так багато…
— Там тітка моя мешкала, — обмежився цим поясненням Антон. — Померла. Я пізно дізнався, свої проблеми…
— Ну-ну, — погодився Крамар. — Київ — проблемне місто. Сюди до нас нормальні люди давно вже від проблем тікають. Слухай, а я тобі взагалі для чого?
Тепер Антон почав розуміти, чому йому так просто вдалося домовитися про зустріч із колишнім бандитом. Виявляється, цей тип уже знав, що він за один. Сахновському не довелося навіть нічого додатково пояснювати. Крамарю стало просто цікаво поглянути на бідолаху, котрий влипнув у чужі розклади проти своєї волі.