Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Вниз вели стильні кручені сходи. Вони подобалися Юлі — часом ловила себе на думці, що готова бігати ними згори донизу просто так. Гості в таких випадках зауважували: п’яний тут легко впаде. Але спиртним Гараніна не захоплювалася, а інших п’яних у своєму будинку не уявляла.
Отже, ввімкнувши світло на другому поверсі, аби справді не гепнутися зі своїх улюблених сходів — по темряві вона тут усе ж таки не ризикувала ходити, — Юля спустилася вниз, як була, боса, в коротенькій нічній сорочці на голе тіло. Зайшовши на кухню, засвітила світло й там.
І завмерла з піднятою рукою.
На другому поверсі в коридорчику теж було вікно. Воно виходило в сад, той-таки, облюбований колись компанією брудних нахабних волоцюг. Коли на другому поверсі засвітилася лампа, світло потрапило в темний сад.
Годинник показував по першій ночі.
У світлій плямі за вікном маячила чорна постать.
Людська… Здається…
Щойно спалахнуло світло на кухні, постать здригнулася, мов від подиху теплого нічного вітру, а потім гойднулася вперед, просто до кухонного вікна.
Яке було прочинене — цього літа немилосердно пекло, а поставити кондиціонер у Юлі просто не доходили руки. Тому, відхиливши вікна на обох поверхах, вона спала. Не зачиняючи дверей ніде по будинку, запрошуючи нічні ледь свіжі протяги вільно гуляти, де заманеться.
«Хто там?» — хотіла крикнути Гараніна, та слова застрягли в горлі. Замість крику вона закашлялася. Та кашлем нічного привида не прогнати: мара невпинно і невідворотно наближалася до відчиненого вікна.
Навкруги — моторошна тиша. Юлія сама вибирала цей будинок на околиці містечка так, аби сюди не долинав навіть легенький шум життя. Хоча Жашків у цьому плані місто спокійне, та все одно — навіть таких містечкових шумів їй вистачало щодня на роботі. Хоч вона й живе сама, та в дворі…
Собака!
Чорт забирай, подумала вона тоді, чому не гавкав здоровенний кавказець Барон? Собаку тримали і годували для того, аби гавкав на незнайомців. До цього часу пес працював чесно, гавкаючи не лише на незнайомих, але часом — і на знайомих. Але зараз Барон мовчав!
Нічого. Юля не спускала очей з темної мари, яка припинила насуватися і тепер знов завмерла чорною нічною плямою. Це теж передбачено. Для таких випадків у неї є…
Сигналізація!
Правильно, сигналізація. Котра спрацьовує, якщо хтось розгатить скло чи спробує вдертися в будинок, зламуючи двері. А тут вікна першого поверху гостинно розчинені. Чомусь стрельнуло в голову дурне: вампір може зайти до людської оселі тільки в тому випадку, якщо людина сама дозволить, запросить чудовисько зайти. Де чула це, де бачила — тепер байдуже. Проте перший шок, а відтак — і переляк уже минули. Натомість прийшло розуміння: вампірів не буває. В усякому разі, Юлі хотілося в це вірити, і, що дуже важливо, навіть якщо вони бувають, то вже точно не видаються ось такими мовчазними великими згустками темряви.
Привид, ніби відчувши, що жінка думає про нього, посунувся ще трохи вперед.
Дивно — але саме це вивело Гараніну зі ступору.
Вона клацнула вимикачем, кухня поринула в темряву, тепер світло на ділянку саду падало лише з горішнього вікна. Чорний привид не йшов, і тоді Юлю знову осяяло: сигналізацію можна привести в дію самій, досить лише смикнути спеціальний важіль. Один у спальні, другий — у великій залі з каміном.
Вона саме стояла до зали спиною.
Зробивши кілька кроків назад і не спускаючи при цьому очей із примари за вікном, Юлія вже ладна була рвучко розвернутися і бігти до рятівного важеля. Та враз сяйнула чергова думка: ну, зареве сигналізація, ну, приїде міліція — далі що? Вона до ранку пояснюватиме, що бачила в темному саду темну постать — чи то чоловічу, чи то жіночу? Дуже смішно… та сміятися почнуть потім, а їй страшно вже зараз…
Іще вагаючись, як краще вчинити, Юля швидко озирнулася, намагаючись провести в темряві пряму між проймою кухонних дверей і місцем біля каміну, де прилаштований важіль рятівної сигналізації. Коли озирнулася — привида за вікном уже не було…
Наступну годину жінка старанно зачиняла вікна по всьому будинку, включаючи горище, перевірила засуви парадного й чорного ходів, лише потому змогла, нарешті, прийняти снодійне і провалитися в сон до ранку.
На ранок, коли Юлія Гараніна вийшла на ґанок, собака Барон із радісним хеканням кинувся до хазяйки — коли вона спала та коли йшла з дому, то спускала пса з ланцюга, аби міг вільно бігати по периметру огорожі.