Чужі скелети
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: KM Publishing
- ISBN: 978-966-424-232-2
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Чужі скелети». Краткое содержание книги:
Понести заяву в міліцію її тоді підштовхнули емоції.
Але згодом, коли вона за звичкою лишилася сама в напівтемній кімнаті й поміркувала спокійно кілька хвилин, ситуація, що склалася, поставала вже в іншому світлі.
Бо заявивши, що Руслана викрали, вона повинна пояснити, кого підозрює. Адже в іншому разі під підозру потрапляє вона сама. І якщо погодитися з тим, що гратися в своє викрадення Русланові Гараніну нема сенсу, але він усе ж таки зник невідомо куди, не отримавши грошей, і це теж на нього не схоже, то з’являється третя сила, котра може бути причетною до всього, що відбувається.
І в такому разі вся ця справа стосується особисто Юлії Гараніної. Втягувати сюди міліцію не варто.
— Тому я прийшла до вас, — пояснила нарешті свої дії Юля.
— Я стороння особа, так? Ні з ким не знайома, ні з ким не пов’язана, ні в чому не зацікавлена? — уточнив Антон.
— Еге ж, — кивнула вона. — Але, схоже, не зовсім стороння… Мого мертвого брата знайшли в підвалі вашого будинку…
— Не мого.
— Він же буде вашим! Коли це все закінчиться, я допоможу вам залагодити будь-які справи, пов’язані зі спадщиною, з нерухомістю, взагалі — будь-які. Не хочу хвалитися, та в Жашкові й районі для мене мало неможливого. Щойно все з’ясується, я заберу заяву, поговорю з Костюком і прокурором, вони спустять справу на гальмах і зітхнуть із полегшенням. Не така вже фігура мій нещасний братик, аби за ним так сильно побивалися. Справу згорнуть — успадковану вами хату, так би мовити, розпечатають. І якщо ви надумаєте її продавати…
— А якщо в мене інші плани? — різко перервав жінку Антон.
— Он як? — вона, здається, зовсім не здивувалася. — Які саме, коли не секрет?
— Секрет. Якщо я проти своєї волі опинився втягнутим у ваші родинні таємниці, сімейні трагедії та особисті справи, це зовсім не означає, що я збираюся пускати вас у своє життя!
— Здаюся! — Юля піднесла руки догори. — Робіть, як знаєте і що хочете. Ось тільки поки будинок опечатаний, жодна ваша задумка не здійсниться. Допоможіть мені, і процес прискориться.
— Гаразд, — зітхнув Сахновський. — Ви справді бізнес-леді, вмієте торгуватися і переконувати. Чого ви від мене хочете?
— Лише чоловічої допомоги.
— Цвях забити чи шафу пересунути? — ядуче поцікавився Антон.
— А у вас ось такі уявлення про чоловічу допомогу? — Гараніна, здавалося, не зреагувала на іронію. — Тоді не дивуюся, чому жінкам у нас доводиться рулити набагато серйознішими речами… Справді, якщо чоловік годиться лише для того, аби забити в стіну цвях чи пересунути шафу…
— Ближче до справ, пані Гараніна.
— Гаразд, пане Сахновський. Я хочу, аби ви зустрілися з одним тутешнім бізнесменом. Такий собі Ігор Крамар.
— Юліє, позиція «я хочу» — не для цієї ситуації. Ви просите мене про допомогу, — уточнив Антон.
— Добре, — кивнула вона. — Ви типовий сексист, але хай. Якщо фраза «я прошу» потішить ваше чоловіче самолюбство, нехай так буде.
«Але все одно в результаті він зробить, як я хочу», — додала вже про себе, аби не дерти коти зі справді єдиною людиною, здатною їй зараз допомогти.
— Ви не знаєте Крамаря? — запитала про всяк випадок.
— Чому це я повинен знати якогось Крамаря?
— Бо саме з ним ви вчилися в одній школі.
— Мабуть, у різних класах, — відрубав Антон. — Давайте домовимося, Юліє: я не шукаю тут однокласників через однойменний сайт. Шкільних друзів у мене не було. Вірніше, були, але жоден із них тепер у Жашкові не живе. Взагалі я був у школі не дуже компанійським підлітком. У мене теж складна сімейна історія, яка від вашої відрізняється тим, що мої родинні скелети не опиняються в чужих шафах. Я не надто образно висловлююся?
— Все нормально. З містом свого дитинства ви не хочете мати нічого спільного, я правильно зрозуміла?
— Неправильно. Але ми ж домовилися: вас це не стосується. Ваш брат, бачте, псував життя оточення ще живим. Та навіть своєю смертю примудрився зіпсувати купу життів, моє — перше в переліку.