Янголятко в кутих черевиках. Книга друга
- Автор: Ворзельська Генечка
- Серия: Янголятко в кутих черевиках #2
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Джерела М
- ISBN: 966-7831-54-Х
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Янголятко в кутих черевиках. Книга друга». Краткое содержание книги:
Ми презентуємо другу розповідь про долю Янголятка в кутих черевиках. Жорстокі реалії нового світу в майстерному викладі талановитої авторки й далі дивують, шокують, але, безумовно, захоплюють. Отож вирушаємо разом на бій проти Поганих Хлопців та Дівчат. Гра триває!
— Щось скоїлося…
І зрозуміти лише тоді, коли зупинився дощ.
— Ущух дощ.
— Таки-так.
— Невже ми…
Та помітити чотирьох тварюк, найлютіших та найбільших з-поміж усіх, створених моїм названим батьком. Вони виходили на площу.
— Схоже, що ні.
І ще одну, з великими кільцями в гострих вухах, у подертій яскравій суконці та з мокрим від крові писком, — що виходить із сусіднього будинку.
— Поблагослови нас, татку.
— Поблагословіть нас, святий Отче.
— Тільки Любов, яка живе у вас, — сказав Отець Є. — Тільки нехай не поселиться у вас Зло.
— Гррррррааааа!!!
— Нумо!
— У-у-а-а-а-а-а-р-р-р-р!!!
— Давай-давай!
— Ххххррррааааа!
— Іззаду!
— А-а-а-а-а!
— Дякую!
— Пусте!
— Ба-бах!
— Грррррррррррр!!!
— Гоп!
— А-а-а-а-а-а-а!!!
Палаючі автомобілі? Здійнятий у повітря асфальт? Світ, що рветься до пащі Гієни Вогненної? Та ні. Темна площа. Жодного освітленого вікна. Діви, що танцюють на своїх гранітних стовпах. І тисячі тіней від ліхтарів обабіч площі.
— Пекло?!
— Пхе!!!
— Вітаю, красунчику, — тварюка з вузьким обличчям.
Тварюка вищирилась під час стрибка. Летить, похлинаючись люттю.
— Пам’ятаєш мене?
— Адже я тебе вбила.
— Ти?
— Убила, — відказує Інга.
Ледве встигає ухилитися.
— Ти — мене? — регоче тварюка.
— Гаразд, — удар каблучком об каміння.
Крак!
Другий удар:
Крак!
І переступивши через свої поламані каблучки:
— Якщо тобі подобається помирати.
— Хлопчику, ти пам’ятаєш дівчинку? — спроквола йдучи довкруг нього тварюка.
— Пам’ятаю, — сказав Отець Є.
— Хороша була дівчинка?
— Так, — він стояв незворушно.
Він пильнував її. Він чекав.
Тож коли тварюка стрибнула, він ударив її. Та так, що навсібіч полетіли кільця з її гострих вух.
— Пам’ятаю, — сказав він і стиснув їй горлянку.
— Хххххххххх-аххх!
— Надто добре пам’ятаю, щоб забути бодай колись.
Здійняти лапу та вдарити його.
— Гаххх! — вдавлюючи каміння.
Нагнути голову та роззявити пащу:
— Ррррррррр!
Ударити хвостом так, щоб репнула земля. У розколині — відблиски вогнищ.
Люта тварюка. Чудовисько-мантигора.
І Ллекс кружляє довкола.
Що не випад — удар. Кожний удар — хрускіт кісток та кістяної шкіри, кожний удар — віяло червоних кривавих бризок та шматки смолистої плоті.
— От і зустрілися…
— Зустрілися…
— Красунчику, це — війна. Подобається?
— Дуже, — вимовив майор Конт — білявий чоловік, викресаний з холодного льоду.
— Серйозно?
Мисливець на демонів. Колись полював на танки. Чим вона могла налякати його?
Святий Отець Є, котрий обернув тварюку на стовп сліпучого білого світла. Спалах! Вихор! Сплетені на вершині пасмуги полум’я! Велетенська тварюка розтинає світло. І ступає крок до нього.
— Я пам’ятаю!
І ще один спалах. Він змушує тварюку похитнутись і впасти.
Тисячі, тисячі тіней. Звідки? Куди? Де чия?
— Отже, тобі подобається помирати?
Тварюка, що повільно випускає паростки отруйних змій. Спроквола випускає сотні гострих кігтів.
Змах лапою — випростані довгі кігті.
— Подобається?
Улучити під стрибок. Увігнати руку чудовиськові в черево та розігнути пальці.
— Тоді дарую.
Маленька обручка, давним-давно скинута з підмізинного пальця.
— БА-БАХ!
Осоружне Зло, у Злі, створенім Злом.
— БА-БА-БА-БАХ!
— Що тобі від мене треба?
— Лише вбити тебе…
— Мене?
Хто спитав? Хто відповів? Хто перепитав?
Так само, як тіні: Де? Чия?
Крихітка й велетень. Як колись у дитинстві. Але той велетень оберігав мене.
Крихітка і почвара. Вона заступила собою все небо.
— Мені не видно нічого.
— А що ти там хочеш побачити?
Тварюка обернулася на здоровенного шаблезубого кота. Ляскають, упіймавши повітря, долоні. Крихітка перекинулась через голову. Її тінь потопає в тіні шаблезубого кота, який знову дістав облизня.
— На тобі!
Тварюка злітає вгору та падає звідти шматками — під вчасний вибух красуні Інги, під вищання палаючої у світлому вогні, під завивання вітру в дірах, пропалених майоровими кулями.